Алое, алое деревовидне (Aloe arborescens), столітник, сабур.
Родина лілійних — Liliaceae.

Тропічна рослина, іноді деревовидна. Росте в Південній Африці та в Індії і дуже поширена в нашій країні як декоративна кімнатна рослина. Мав відносно короткий стовбур і великі м'ясисті мечовидні видовжені листки, завдовжки іноді до 60 см, з шипуватими краями й з колючками.

Є багато видів цієї рослини, але з лікувальною метою використовують головним чином один вид — дике деревовидне південноафриканське алое, з якого добувають сабур, тобто згущений сік. Цей згущений сік застосовують у медицині як проносний засіб (при боротьбі з тривким хронічним запором) та як засіб, який поліпшує травлення.

У народній медицині застосовують сік із свіжих листків алое: всередину проти туберкульозу легень (з медом та з іншими речовинами), для поліпшення апетиту, регулювання менструацій (у середніх дозах, не більш як по 8—10 крапель за 1 раз).

Сабур протипоказаний при хворобах печінки й жовчного міхура.

Сік із листків алое входить і до складу деяких сечогінних засобів.

Як зовнішній засіб цей сік дуже часто й досить вдало застосовують при опіках, старих ранах, що ятряться, виразках, при гнійному запаленні очей або катаракті (сірому більмі), що починається, як примочку з розведеного соку (у відношенні 1 : 10) або з настою листя.

Протипоказано застосовувати сік із свіжих листків алое при геморої, що кровоточить, при маткових кровотечах і надмірних менструаціях, при запаленні нирок або сечового міхура та при вагітності.

Фармакологічний комітет Ученої ради Міністерства охорони здоров'я СРСР звернув увагу на народний досвід користування свіжим соком алое і 30 червня 1956 р. дозволив випускати і вживати препарат алое, який консервують 20% розчином спирту, визнав його добрим засобом для внутрішнього вживання при різних захворюваннях: при дифтерії, черевному тифі, дизентерії, гастритах і хронічному запорі (по 1—2 чайні ложечки 2—3 рази на день за півгодини до їди). Цей сік застосовують і зовнішньо при лікуванні опіків, виразок, гнійних ран, при запаленні кісткового мозку (остеомієліті) з відкритим гнійним вогнищем та при наривах і флегмонах (обширне запалення підшкірної клітковини). Протипоказань до зовнішнього застосування соку алое немає.

Наукова медицина визнала, крім звичайного згущеного соку — порошку сабуру, ще кілька препаратів з цієї лікарської рослини. В аптеках продають сухий екстракт сабуру, який у два рази активніший за простий сабур, та настойку сабуру й густий екстракт смугастого алое.

Екстракт з листя алое за способом В. П. Філатова застосовують для підшкірного введення при різних хворобах очей, при виразках шлунка й дванадцятипалої кишки та при бронхіальній астмі. Емульсію алое вживають при променевій хворобі.

Все це говорить за те, що ця рослина винятково корисна і що її необхідно розводити у себе дома.

Способи застосування препаратів з алое точно такі самі, як і при лікуванні агавою.

Суміш препаратів з алое або з агави для внутрішнього вживання при туберкульозі легень, а також при тривкому бронхіті:

Вживати два рази на день по 1 столовій ложці на склянку гарячого молока.

Готові препарати з деревовидного алое (в аптеках):

сухий екстракт сабуру в пілюлях; вживати за 1 раз не більш як по 0,1 г;

густий екстракт смугастого алое; вживати також по 3 рази на день перед їдою;

настойка сабуру; по 10—20 крапель 3 рази на день перед їдою.