Normal 0 false false false MicrosoftInternetExplorer4

Братки триколірні (Viola tricolor), братики, братки трибарвні, фіалка триколірна, брат-і-сестра.

Родина фіалкових — Violaceae.

З лікувальною метою використовують траву рослини.

Цю рослину в ботаніці ще називають фіалкою триколірною. Квітки в рослини й справді триколірні (пелюстки вгорі темно-сині або фіолетові, внизу — жовті, а по боках іноді білі). За цією ознакою братки триколірні легко відрізнити від запашної фіалки, пелюстки в якої фіолетові. А головне, чим братки триколірні відрізняються від запашної фіалки, то це те, що в братків нема фіалкового запаху.

Братки триколірні — однорічна або дворічна рослина з тонким буруватим розгалуженим коренем. Стебло просте, гіллясте, тригранне, покрите разом з листками короткими волосками, часто лежаче, а до верхівки висхідне, пряме. Нижні листки серцевидно-яйцевидні, верхні — ланцетні або зарубчастороздільні.

Чашечка зелена, п'ятилиста, неправильна, віночок квітки також п'ятипелюстковий, неправильний; плід — коробочка, в якій багато насіння; при дозріванні вона тріскається по трьох стулках. Цвіте рослина з квітня по жовтень.

Братки триколірні часто ростуть поряд з фіалкою запашною по лісах, на галявинах і узліссях та між чагарниками. Поширена ця рослина в Курській області РРФСР та в північних районах України. На полях, перелозі, по узбіччях доріг та на пустирях трапляється близький вид братків — братки польові (Viola arvensis;). Квітки в них дрібніші, як у братків триколірних, віночок не більший за чашечку, він з блідо-жовтими або жовтими пелюстками. Обидва види поширені в Європейській частині СРСР, на Кавказі та в Сибіру. Збирають траву цих видів під загальною назвою братків триколірних під час повного цвітіння (не пізніше як у червні). Сушити звичайним способом, але швидко.

У братках триколірних є каротин, вітамін С (29%) та алкалоїди віолін і сапонін (здебільшого в корінні). В науковій медицині цю рослину використовують головним чином як відхаркувальний, сечогінний і потогінній засіб.

Способи застосування. Відвар: 20,0—200,0; по 1 столовій ложці 3 рази на день.

Настойка: 30,0; по 20—30 крапель 3 рази на день,

Порошок (для дітей), іноді з цукром; давати по 0,2—0,5 г 2—4 рази на день.

Брусниця (Vaccinium vitis-idaea), бруслинчик, брусничник.

Родина брусницевих — Vacciniaceae.

З лікувальною метою використовують переважно листя, а частково і ягоди цієї рослини.

В Радянському Союзі ця рослина поширена в Тундрі, по всій лісовій зоні країни, по торфовищах, у чорноземній смузі, у хвойних лісах (у Воронезькій області), в Західному Сибіру та на Далекому Сході; на Україні — в лісових районах, на півночі Лісостепу та в Карпатах.

Брусниця — багаторічна рослина у вигляді вічнозеленого часто сланкого чагарника заввишки до 30 см. Гілки округлі, з пушком, висхідні. Листки вічнозелені, чергові, шкірясті, товсті, на дуже коротких опушених черешках, зверху темно-, а знизу — світло- зелені, з чорнуватими крапковими ямочками, обернено-яйцевидні або еліптичні, тупі, з загнутими, іноді зазубреними краями, з невиразними жилками. Цвіте брусниця в травні — червні. Квітки невеликі, в тісних пониклих верхівкових китицях, на коротких квітконіжках, з білими або блідо-рожевими віночками у вигляді чотиризубчастих дзвоників.

Плоди у брусниці — червоні, кисло-солодкі ягоди, які дозрівають у кінці серпня, а іноді на початку вересня. Багато ягід брусниці заготовляють в Івановській області

та в Західному Сибіру. Їх широко застосовують у промисловості. Збирають ягоди зрілими.

Листя треба збирати під час цвітіння рослини (бо потім воно побуріє й стане непридатним для лікувальної мети).

Ягоди — сирі, квашені й сушені та варення з них є добрим дієтичним засобом, який поліпшує діяльність шлунка, особливо при зниженій кислотності. Застосовують плоди брусниці при проносах та інших розладах травлення; вони корисні при ревматизмі й подагрі, а як сечогінний засіб — при хворобах нирок; у великих дозах не шкідливі.

У плодах брусниці є вільні кислоти — лимонна, яблучна і бензойна, понад 8% цукру та вітаміни С і А. Та з лікувальною метою більше застосовують листя брусниці. В ньому є глюкозиди, арбутин і флаванол, значна кількість дубильних речовин і виннокам'яна кислота, тому його й застосовують як сечогінний засіб при каменях нирок і каменях жовчного міхура, а також при хворобах печінки і як в'яжучий засіб від захворювань шлунка (у вигляді чаю).

Листя брусниці застосовують і при нічному нетриманні сечі (у дітей), і хоч воно й має сечогінну дію, але в цьому випадку діє оздоровлююче.

Бруснична вода, яку одержують при квашенні ягід брусниці, має проносну властивість.

Плоди брусниці вживають (краще в свіжому вигляді) і як протицинготний та протигнильний засіб. Завдяки тому, що в ягодах цієї рослини є бензойна кислота, їх можна довго зберігати свіжими, без варіння, сушіння чи консервування цукром.

Сік з ягід з водою є добрий прохолодний, освіжний і оздоровлюючий напій. До нього або до відвару листя дуже корисно для більшого ефекту додавати чистого бджолиного меду — 1 чайну ложечку на склянку, бо мед має багато вітамінів і глюкози (виноградного цукру).

Способи застосування. Відвар: одну жменю листя брусниці заварити у 3 склянках води й кип'ятити 10 хвилин; усе це випити за день, за 3 рази.

Суміш: 1 жменю ягід і листя брусниці й 2 столові ложки трави звіробою змішати й заварити у 3 склянках окропу; випити за 3 рази (особливо корисно пити цей відвар перед сном).