Барбарис звичайний (Berberis vulgaris);
квасниця, кислянка, кисле дерево, кисляк-ягода, кислич звичайний;
родина Барбарисових (Berberidaceae);
барбарис обыкновенный

Барбарис звичайний — листопадний кущ заввишки до 2,5 м. Його молоді пагони і гілки густо обсаджені колючками. Листки рослини шкірясті, зубчасті з країв, одиночні чи зібрані по 2-8 у пучки. Квітки жовті, двостатеві, у пазушних китицях чи пучках, на кінцях вкорочених пагонів; пилок жовтий. Цвітуть у травні-червні, запилюються комахами. Плоди — яскраво-червоні довгасті еліптичні ягоди, дозрівають зазвичай у вересні. Барбарис широко розповсюджений у Європейській частині Росії, крім її північних і східних районів. Частіше росте у підліску хвойних і широколистяних лісів, перелісках, на узліссях та гірських схилах. В Україні зростає по всій території у подібних місцях. Вирощується як декоративна рослина у парках, на присадибних ділянках.

Лікарські властивості барбарису були відомі ще у Давньому Вавилоні. Про це свідчать глиняні таблички з бібліотеки ассирійського царя Ашшурбаніпала, в яких сказано, що ягоди барбарису «добре очищують кров».

У науковій і народній медицині використовують корені (завтовшки до 6 см), кору, листки і плоди барбарису. Корені заготовляють навесні, до розпускання бруньок, чи восени, після дозрівання плодів. Після викопування їх обтрушують від землі (не миють!), видаляють почорнілі та гнилі частини, ріжуть на шматки завдовжки 10-20 см, розщеплюють вздовж і сушать у добре провітрюваному приміщенні чи на повітрі під укриттям. Кору заготовляють напровесні, а листки — після відцвітання рослин. Їх розстеляють тонким шаром (3-5 см) і сушать, час від часу перевертаючи. Готову сировину зберігають у прохолодному провітрюваному приміщенні. Термін придатності — 3 роки.

Під час вивчення хімічного складу рослини встановлено, що усі її органи містять дубильні речовини, ефірну олію, алкалоїди (основний з них — берберин), органічні кислоти (яблучну, винну, лимонну та деякі інші), цукри (до 7,7%), вітамін С (аскорбінову кислоту) (20-55 мг%). Крім вказаних, рослина містить й інші, не менш важливі речовини, наприклад, у листках і плодах є лютеїн та вітамін К.

Препарати барбарису виявляють протизапальну, седативну (заспокійливу), жовчогінну і сечогінну дію. їх часто застосовують при гепатитах, гепатохолециститах, холециститах (не ускладнених механічною жовтяницею). Ефективні вони при захворюваннях сечовивідних шляхів (пієлонефриті, геморагічному циститі). У гінекології настойку листків і коренів барбарису використовують при атонічних маткових кровотечах у післяпологовому періоді, ендометриті та кровотечах під час клімаксу.

Народна медицина застосовує барбарис ширше: відвари кори і коренів п'ють при малярії, плевриті, туберкульозі легень, сечокам'яній хворобі, набряках, подагрі, ревматизмі, артралгії та невралгії. Настойку листків використовують при захворюваннях печінки і збільшенні селезінки (при малярії); відваром квіток лікують серцеві хвороби та малярію. Сік з плодів п'ють як сечогінний і жарознижувальний засіб. Вважають, що він також поліпшує кровообіг, збуджує апетит, допомагає при лихоманці та гарячкових станах.

Знаменитий барбарис не тільки лікарськими і вітамінними, а й харчовими якостями. Плоди рослини мають приємний кислуватий смак, їх використовують свіжими і сушеними для приготування начинки пирогів, квасу, киселів, додають у компоти-асорті. Особливої пікантності барбарис надає тушкованому м'ясу і плову. У кондитерській промисловості екстракти плодів додають у карамель. А настойка з плодів барбарису задовольнить найвишуканіші смаки.

Плоди і препарати барбарису не рекомендують людям із підвищеним зсіданням крові.

Часто барбарис розводять у палісадниках і на присадибних ділянках. Розростаючись, він утворює декоративну, але дуже колючу живу огорожу.

Корисні властивості рослини цим не обмежуються: плоди барбарису — джерело червоної і фіолетової фарб, які використовують у кустарному виробництві килимів. З кори та коренів отримують стійкий солом'яно-жовтий барвник — барвні властивості має основний алкалоїд барбарису — берберин.

Бджоли, збираючи нектар і пилок з квіток рослини, помітно поповнюють вулики медом та пергою. Медова продуктивність барбарису перевищує 100 кг з 1 гектара. Барбарисовий мед золотаво-жовтий, ароматний й ніжний на смак.

У Росії та на сусідніх територіях налічується близько 20 видів барбарису. Більшість з них мають схожі лікарські, харчові та інші корисні властивості.

Настойка листків. Листки настоюють у співвідношенні 1:5 на 40%-ному спирті (горілці). Приймають по 30-40 крапель 2-3 рази на день протягом 2-3 тижнів.

Настій листків. 1 столова ложка на 200 мл окропу. Настоюють протягом 15 хв., проціджують. Приймають по 30-40 крапель 2-3 рази на день після їди при захворюваннях печінки і сечовивідних шляхів.

Свіжий сік плодів. Приймають по 1-2 столові ложки на день.

Препарати рослини протипоказані при вагітності й у післяпологовий період при затримці в матці оболонок або частин плаценти.