Цибуля ведмежа (Allium ursinum);
левурда, черемша; лук медвежий

Багаторічна трав'яниста цибулин­на рослина родини лілійних. Цибулина довгаста, 2—5 см зав­довжки, обгорнута прозорими бі­луватими оболонками. Стебло (квіткова стрілка) безлисте, пря­ме, (15)—20—40 см заввишки, три­гранне або напівциліндричне, ви­повнене, за довжиною переви­щує листя, рідше однакової з ним довжини, в підземній части­ні обгорнуте піхвами листків. Листки (їх 2, рідко 1 або 3) прикореневі, плоскі, еліптично-ланцетні, на верхівці загострені, при основі раптово звужені в черешок, який дорівнює пластин­ці або довший за неї, своєю верхньою блідішою поверхнею обернені до грунту і мають між поздовжніми жилками численні косо спрямовані сполучені жил­ки. Квітки правильні, двостатеві, зібрані в суцвіття, що має вигляд зонтика, оточеного до цвітіння замкненим, потім розщепленим на 2—3 яйцевидно-ланцетні за­гострені листочки покривалом; оцвітина проста, віночковидна, сніжно-біла, з 6 лінійно-ланцет­них листочків. Плід — коробоч­ка. Цвіте у травні.

Поширення. Цибуля ведмежа рос­те в тінистих листяних і мішаних лісах у Карпатах, на Поліссі, в Лісостепу і в північно-східній частині Степу. Зникаюча росли­на, поширення якої інтенсивно скорочується. Занесена до Чер­воної книги України.

Заготівля і зберігання. З ліку­вальною метою використовують стебла з листям (Herba Allii ursini) і цибулини (Bulbus Allii ursini). Траву (стебла і листя) збирають у травні, а цибулини — після дозрівання насіння. Зібра­ну сировину (і траву, і цибу­лини) вживають свіжою (у виг­ляді салатів, настоїв тощо), а для тривалого зберігання солять або маринують, рідше сушать.

Рослина неофіцинальна.

Хімічний склад. Усі частини рос­лини містять ефірну олію (до 0,07%), аскорбінову кислоту (у листі 750 мг %, у цибулині — до 100 мг %), лізоцим. До складу ефірної олії входять алілсульфіди, алілполісульфіди, пінеколінова кислота, аліїн.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Цибуля ведмежа сти­мулює виділення шлункового со­ку і жовчі, посилює перисталь­тику кишок, знищує анормальну і сприяє розвитку нормальної кишкової флори, згубно діє на гостриків, розширює кровоносні судини, знижує кров'яний тиск, збільшує амплітуду і сповільнює ритм серцевих скорочень, сприяє розрідженню густих мокрот при бронхітах, виявляє фітонцидну активність. Пероральне застосу­вання цибулі показане при від­сутності апетиту, порушенні трав­лення, катарі шлунка і кишеч­ника (особливо інфекційного по­ходження), поносі, підвищено­му тиску крові та атеросклерозі. Крім того, цибуля ведмежа вва­жається добрим профілактичним засобом від цинги, грипу, ди­зентерії й тифу. Як «крово­очисний» засіб її вживають при фурункулах і висипах на шкірі. Здатність підвищувати апетит і збуджувати діяльність шлунко­во-кишкового тракту має і ма­ринована цибуля. При зовніш­ньому застосуванні рослини спо­стерігається протистоцидний, бактерицидний, фунгіцидний, бо­летамувальний, протисверблячий, протисеборейний, кератолітич­ний і депігментуючий ефект. Розтерті    на    кашку цибулини використовують для лікування гнійних ран, мікозів, трихомо­надних кольпітів, корости і гніз­дової плішивості, для стимулю­вання росту волосся, для інга­ляцій з метою профілактики грипу та для виганяння гостри­ків (вводять з водою в кліз­мах).

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо — листя або цибулини в салатах по 5—10 г на день;

настій (1 чайну ложку подрібненої на кашку цибулини настоюють 1 годину на 400 мл холодної кип'яченої води) по півсклянки 3 рази на день до їди;

10 потовчених цибулин змішують з 500 мл кислого молока і прий­мають по 1 столовій ложці 3—4 рази на день після їди.

Зовнішньо — аплікації на ділянки ураження; інгаляції (кашку з цибу­лин вводять у ніздрі з ватним там­поном);

клізми (1 потовчену цибули­ну заливають склянкою окропу, на­стоюють до охолодження, проціджу­ють);

тампони (потовчену цибулину загортають у марлю розміром 10х10 см, зав'язують і вводять у піхву на 4—6 годин щодня зранку і ввечері).