«Чайний гриб» (Medusomyces gisevii);
«японський гриб», чайний квас; «чайный гриб», «маньчжур­ский гриб»

Культура мікроорганізмів; сим­біоз дріжджів (Saccharomycodes ludwigii) та оцтовокислих бакте­рій (Acetobacter aceti subsp xylinum). Має вигляд товстої бурува­то-білої слизової плівки, яка нага­дує плаваючу медузу на поверхні рідини. Поверхня «гриба» гла­денька зверху і волокниста зіспо­ду. Через місяць від «гриба» від­діляється тонка ніжна плівка, яку переносять в окрему банку для розмноження; можна брати й невеликі кусочки, вони дуже швидко розростаються.

Поширення. Вперше «чайний гриб» почали культивувати в краї­нах сходу (в Японії, Індії, Індоне­зії), звідти він поширився на За­хід (вважають, що це відбулося під час російсько-японської вій­ни). Культивується у посудині з 10%-ним цукровим розчином (з додаванням чайного настою) при кімнатній температурі та віль­ному доступі повітря. В умовах сильного освітлення та низької температури повітря життєдіяль­ність «гриба» гальмується. Навес­ні і влітку він росте значно кра­ще, ніж восени і взимку.

Сировина. З лікувальною метою використовують семи-восьмиденний настій культури «чайного гриба». Дріжджі «гриба» зброд­жують цукор, утворюючи неве­лику кількість спирту та вугле­кислоти, а оцтовокислі бактерії окислюють спирт до оцтової кис­лоти. Внаслідок цього одержують приємний газований освіжаючий напій, кисло-солодкуватий на смак. Щоб напій був завжди смач­ний і мав освіжаючі властивості, необхідно раз на тиждень проми­вати «гриб» теплою кип'яченою водою і тримати в широкій банці, закритій марлею. Перед вживан­ням настій виливають з банки, фільтрують через кілька шарів марлі і зливають у пляшки, де він може зберігатися досить тривалий час, не змінюючи своїх цілющих властивостей.

Хімічний склад. Настій «чайного гриба» містить цукри, винний спирт, вугільну і органічні кисло­ти (молочна, оцтова, глюконова, койєва), ферменти, ароматичні ре­човини, вітамін В₂, речовину, по­дібну до аскорбінової кислоти.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Цілющі властивості «чайного гриба» доведено клі­нічно. Настій «гриба» має анти­біотичні, протизапальні і знебо­люючі властивості, знижує арте­ріальний тиск і рівень холестери­ну в крові, регулює діяльність травного  каналу.   Вживання на­стою показане і дає добрий тера­певтичний ефект при різних фор­мах бактеріальної дизентерії, при гастрогенному ентериті (поносі, викликаному запаленням тонкої кишки внаслідок недостатнього сокотворення шлунком), гастро­генному ентероколіті (запален­ні товстої і тонкої кишок), ко­літі дизентерійного походження та при спастичному коліті у лю­дей похилого віку. Вважають, що настій «чайного гриба» є ефектив­ним засобом у боротьбі з дизен­терійним бацилоносійством. Як профілактичний і лікувальний за­сіб настій «чайного гриба» п'ють при артеріосклерозі, склерозі, при гіпертонічній хворобі, ревмокар­диті і поліартриті, при захворю­ваннях простудного характеру, зокрема при катарі верхніх ди­хальних шляхів. Як зовнішній засіб настій «чайного гриба» реко­мендують вживати для полоскан­ня зіва глотки і ротової порожни­ни та промивання порожнини но­са при гострих формах ангіни, хронічному тонзиліті і при запаль­них процесах слизової оболонки рота. Багаторазове тривале полос­кання зіва швидко усуває місце­ві і загальні хворобливі явища і покращує самопочуття хворих. Уже через день нормалізується температура тіла, минає біль у горлі і головний біль; зникають за­гальна слабкість і гострі запальні явища в носоглотці та кишках. Полоскання зіва глотки протягом багатьох місяців запобігає реци­дивам ангіни і тонзиліту у осіб, які часто хворіють на ці недуги. Обе­режне промивання носової по­рожнини усуває стійкий хроніч­ний нежить, а промивання нагноє­них ран прискорює їх гоєння.

Лікарські форми і застосування. Внутрішньо — настій гриба по пів­склянки 3—4 рази на день за 1 годину до їди (при шлунково-кишкових захворю­ваннях після прийому настою треба полежати 1 годину на правому боці).

Зовнішньо — полоскання і проми­вання настоєм.