Чебрець двовидний (Thymus dimorphus);
тимьян диморфный

Низенький, до 23 см заввишки, з приємним запахом півкущик родини губоцвітих. Головне стебло недовге, закінчується суцвіттям; квітконосні гілочки круглясті або невиразночотиригранні, підведе­ні, рідше півполеглі, в суцвіт­ті й під суцвіттям опушені дов­гими відлеглими волосками, ниж­че — коротенькими вниз відігну­тими волосками; неплідні па­гони полеглі або й повзучі, відходять від головного стебла і тоді коротші, а також без­посередньо від кореневищ і то­ді досягають 30 см завдовжки. Листки темно-зелені супротив­ні, трохи зігнуті вбік, особ­ливо на неплідних пагонах, короткочерешкові, видовжено- або лі­нійно-еліптичні, з видовжено-клиновидною основою і тупою чи тупуватою верхівкою, по краю при основі з нечисленними війками, на поверхні голі, з виразно поміт­ними великими та порівняно рід­кими крапчастими залозками, зіс­поду з добре помітними боко­вими жилками; у пазухах листків розвинені коротко почленовані пагони з пучком листочків, більш помітні на неплідних пагонах. Квітки неправильні, різнорідні (або двостатеві, або жіночі на різних особинах), зібрані в видовженоголовчасте або перерив­часте, з кількома (до 5—6) роз­сунутими несправжніми кільцями суцвіття, завдовжки до 10 см; віночок 5—7 мм завдовжки, рожевобузковий, двогубий, з су­цільною виїмчастою верхньою гу­бою і глибокотрилопатевою ниж­ньою. Плід складається з 4 одно­насінних горішковидних часток. Цвіте з другої половини травня по липень.

Поширення. Чебрець двовидний росте в Степу й Лісостепу на ка­м'янистих степах, відслоненнях, приморських пісках.

Заготівля і зберігання. Для виго­товлення ліків використовують траву чебрецю (Herba Thymi serpilli). Заготовляють її в період цві­тіння рослини, зрізуючи ножем, ножицями, секатором або серпом верхні трав'янисті пагони без ниж­ніх здерев'янілих стебел. Зривати їх не можна, бо при цьому рос­лина виривається з коренями, що приводить до знищення заростей. Повторну заготівлю сировини на тій самій ділянці дозволяється проводити не раніше як через 2—3 роки. Зібрану траву сушать у затінку на відкритому повітрі, розстилаючи тонким шаром на па­пері чи тканині. Після висихан­ня траву обмолочують, а потім на решеті відділяють квітки і листя від стебел, які відкидають. Готову сировину зберігають у су­хому, добре провітрюваному при­міщенні. Строк придатності — З роки.

Хімічний склад. Трава чебрецю містить ефірну олію (від 0,2 до 1,5%), флавоноїди, дубильні і гір­кі речовини, камедь, тритерпенові кислоти (урсолова і олеанолова), мінеральні солі і інші сполуки. До складу ефірної олії входять тимол, карвакрол, цимол, а- і В-пінен, 7-терпінен, а-терпинеол, бор­неол, цингебєрен і інші терпеноїди.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Галенові препарати чебрецю двовидного виявляють від­харкувальну антибактеріальну, спазмолітичну і знеболюючу дію, заспокійливо діють на централь­ну нервову систему, збуджують виділення шлункового соку. Їх можна давати при ларингітах, трахеїтах, бронхітах, бронхопнев­моніях, при шлунково-кишкових захворюваннях, що супроводжу­ються зниженням шлункової се­креції, атонією або спазмами кишечника, метеоризмом. У на­родній медицині, крім того, че­брець двовидний вважається добрим засобом для лікування коклюшу, туберкульозу легень, безсоння, задишки, бронхіальної астми, при виразковій хворобі шлунка і два­надцятипалої кишки, геморої, при захворюваннях суглобів, пара­лічах, крижовопоперековій не­вралгії, у випадку інвазії стьож­ковими гельмінтами, від алко­голізму (див. статтю Полин гір­кий) та при альгоменореї. Як зовнішній засіб чебрець викори­стовують при запальних захво­рюваннях ротової порожнини і ротоглотки, викликаних гноєрідними бактеріями (полоскання); у разі нервових і шкірних захво­рювань, ревматизму (ванни); при запальних захворюваннях піхви, білях, особливо у жінок по­хилого віку (спринцювання). З го­тових аптечних препаратів за­стосовують тимол, пертусин і рідину Гартмана (див. статтю Чебрець звичайний). Препарати чебрецю протипоказані при ва­гітності, декомпенсації серцевої діяльності, хворобах печінки і нирок. Передозування може спри­чинити нудоту.

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо — настій (2 столові лож­ки сировини на 500 мл окропу, настояти 2 години) по півсклянки 4 рази на день до їди;

1 чайну ложку сировину заварюють склянкою окропу і п'ють як чай, підсолоджуючи медом.

Зовнішньо — полоскання настоєм (10 г, або 2 столові ложки сировини на 200 мл окропу);

15 г сировини зали­вають двома склянками окропу, настою­ють до охолодження, проціджують, розводять кип'яченою водою до 1 л і одержаний настій застосовують для спринцювання (процедуру проводять зранку і ввечері);

100 г сировини зали­вають 2 л окропу, настоюють 30 хвилин, проціджують і додають до ванни.