Чемериця біла (Veratrum album);
чемерица белая

Багаторічна трав'яниста, з тов­стим коротким кореневищем рос­лина родини лілійних. Стебло пряме, 50—150 см заввишки, ци­ліндричне, у верхній частині гус­то- і короткоопушене. Листки ве­ликі, спірально розміщені, числен­ні, цілокраї, вздовж складчасті, зверху голі, зісподу — опушені, звужені внизу в широкі піхви; нижні листки яйцевидно-еліп­тичні або еліптичні, верхні — лан­цетні. Квітки полігамні, зсере­дини брудно-білі, зовні зелену­ваті і злегка пухнасті, зібрані у во­лотеве суцвіття: нижні квітки дво­статеві, верхні — чоловічі. Оцві­тина проста, шестироздільна, з видовженоеліптичними або видовженооберненояйцевидними, заго­стреними, звуженими до основи і дрібнозубчастими по краю част­ками. Плід — яйцевидно-еліптич­на, тригранна коробочка. Цвіте у червні — липні.

Поширення. Чемериця біла росте в Карпатах на альпійських луках.

Заготівля і зберігання. Для виго­товлення ліків використовують кореневище з коренями чемериці (Rhizoma cum radicibus Veratri). Заготовляють сировину восени, після відмирання надземної час­тини рослини, рідше напровесні, викопуючи рослини лопатою. Зі­брану сировину обтрушують від землі, звільняють від стебел, ми­ють у холодній воді, ріжуть на куски, розщеплюють, при необхід­ності, навпіл і сушать на сонці, а при несприятливих погодних умо­вах — у теплому приміщенні або в сушарці при температурі до 50°. Сухої сировини виходить 20%. Строк придатності — 3 роки. Го­тову сировину зберігають у добре закритих банках або бляшанках, дотримуючись правил зберіган­ня отруйних рослин. Отруйні всі частини рослини. При мані­пуляціях з нею (заготівля, сушін­ня, приготування ліків тощо) треба захищати очі, ніс і рот, після роботи мити руки.

Хімічний склад. Кореневища і ко­рені чемериці містять суму алка­лоїдів (кореневища — до 1,3%, корені — до 2,4%), дубильні ре­човини, смоли, цукри та пігменти.

Фармакологічні властивості і ви­користання. При загальній дії на організм алкалоїди чемериці збуджують, а потім пригнічують соматичний і вегетативний відділи нервової системи, розширюють кровоносні судини, збільшують силу скорочень серцевого м'яза, сповільнюють ритм серця, поси­люють скорочення м'язів кишеч­ника. В деяких зарубіжних краї­нах алкалоїди чемериці викори­стовують для лікування тяжких форм гіпертонії (препарати тенсатрин, вералес та ін.). На теренах колишнього СРСР ви­пробовували препарат ловераїн. Однак широкого застосування препарати чемериці   не набули, у зв'язку з їхньою високою токсичністю. Великі дози че­мериці викликають пронос і блювання, що може закінчитись клонікотонічною судомою, парастезією, колапсом і смертю. При зовнішньому застосуванні препа­рати чемериці виявляють болеза­спокійливу, подразнювальну та ін­сектицидну дію. Зважаючи на це, настойку чемериці використо­вують як ефективний болетаму­вальний засіб при невралгії, арт­риті й ревматизмі (роблять розти­рання). Як радикальний антипаразитний засіб у боротьбі з голов­ними, лобковими і одежними во­шами, коростою тощо застосову­ють відвар чемериці (змочують волосисті та уражені коростою ділянки тіла, дезинфікують білиз­ну) або мазь із коріння чеме­риці й плодів дудника лісового (втирають у тіло). Як дезинфікую­чий засіб використовують і поро­шок з кореневищ і коренів че­мериці (пересипають білизну). У болгарській народній медицині згущений відвар кореневищ і ко­ренів чемериці на винному оцті використовують як засіб, що допомагає при себореї голови і покращує ріст волосся (змо­чують волосисту частину голови через день). В гомеопатії застосо­вують настойку з висушених ко­реневищ і коренів чемериці.

Лікарські форми і застосування.

Зовнішньо — настойку (готують на міцній горілці у співвідношенні 1:120, настоюють 2 тижні, проціджують);

відвар (1/2 чайної ложки сировини на 200 мл окропу);

мазь: 1 столову ложку спорошкованого коріння чемериці змі­шують з 1 чайною ложкою спорошко­ваних плодів дудника лісового і до­дають 4 частини смальцю;

згущений відвар (50 г сировини на 250 мл вин­ного оцту і 250 мл води, уварюють наполовину, проціджують).