Чебрець звичайний (Thymus vulgaris)
чепчик.
Родина губоцвітих — Labiatae.

З лікувальною метою використовують його листя.

Росте в дикому стані в північно-західній частині Середземноморського узбережжя, в Іспанії та на півдні Франції. Вирощують його в Криму, в країнах Західної Європи та Північної Америки,

Чебрець звичайний — невелика напівкущова рослина. Корінь у нього стрижневий, розгалужений. Стебло прямостояче або підведене (а не повзуче, як у борового чебрецю), в нижній частині здерев'яніле, дуже гіллясте, заввишки до 20—40 см. Листки дрібні, до 0,8 см завдовжки, з короткими черешками, довгасто- ланцетовидні, сіруваті, усіяні з обох боків крапками, ефірноолійними залозками, густо опушені, дуже запашні (запах тимолу).

Краї листків у звичайного чебрецю дуже завернуті всередину, і саме по цьому його можна відрізнити від борового чебрецю, бо ці дві рослини дуже схожі одна на одну. Крім того, їх можна відрізнити одну від одної ще й за кольором віночків: у борового чебрецю вони фіолетово-червоні, а в звичайного чебрецю — лілувато-рожеві, а іноді й білі.

Квітки у звичайного чебрецю дрібні й зібрані в суцвіття — кільця й напівкільця. Цвіте ця рослина в кінці серпня або на початку вересня, тоді й збирають її листя.

Хімічні властивості звичайного чебрецю достатньо вивчено. В ньому є ефірна олія і багато тимолу й завдяки цьому ліки з нього є сильним антисептичним засобом. Вживати звичайний чебрець корисно при бронхіті та інших захворюваннях дихальних шляхів, особливо при коклюші (треба додавати по стільки й рожі лікарської).

У науковій медицині застосовують пертусин, який виробляють з екстрактів звичайного чебрецю і борового чебрецю (по 1 столовій ложці 3 рази на день, а для дітей — по ^[1]/₂ або по 1 чайній ложечці).

У народній лікувальній практиці звичайний чебрець застосовують як потогінний, сечогінний, протисудомний  заспокійливий засоби: при коклюші, невралгії, судомі й спазмах шлунка.