Дельфіній сітчастоплодий (Delphinium dictyocarpum);
живокость сетчастоплодная

ОТРУТА!

Багаторічна трав'яниста рослина родини жовтецевих. Стебло пря­ме, ребристе, 60—100 см заввиш­ки. Листки чергові, черешкові, округло-серцевидні, пальчасто розсічені на 5—7 ромбічних ча­сток, голі, лише біля основи і на жилках є рідкі щетинки. Квітки неправильні, на тонких квітко­ніжках, зібрані в густу багато­квіткову китицю завдовжки 20— 35 см; оцвітина проста, п'ятичленна, віночковидна, синя або темно-синя; верхній листочок оцвітини з шпоркою. Пелюстки-нектарники і пелюстковидні стамінодії голу­бого або білуватого кольору. Плід складається з 3 багатонасін­них листянок. Цвіте у червні — серпні.

Поширення. В дикому стані рос­лина трапляється в горах на пів­дні Західного Сибіру і Східного Казахстану, на Південному Уралі. На Україні її культивують як лі­карську рослину.

Заготівля і зберігання. Для ме­дичних потреб заготовляють траву (Herba Delphinii), яка є сировиною для виробництва препарату меліктину. Заготівлю проводять у фазі бутонізації і початку цвітіння рос­лини, зрізуючи верхню облистнену частину стебел. Сушать траву на сонці, але при сушінні в за­тінку або в сушарках одержують сировину вищої якості. Зберіга­ють її в групі сильнодіючої сировини. Строк придатності — 2 роки. Дельфіній сітчастоплодий — отруйна рослина. Після роботи з ним треба старанно мити руки.

Хімічний склад. Трава рослини містить 0,34—1,23% алкалоїдів (метиллікаконітин, дельсемін, антраноїллікоктонін, дельпірин, ельделін, ельделідин, лікоктонін, диктіокарпін, делектин, ізоболдин, диктизин, диктіонін, N-метиллауротетанін, N-ацетилделектин, О-ацетилделектин), органіч­ні кислоти та мінеральні солі. Серед алкалоїдів переважає ме-тиллікаконітин (до 0,65%).

Фармакологічні властивості і ви­користання. Алкалоїд метиллікаконітин, який є основною дію­чою речовиною дельфінію сітчастоплодого, має курареподібні властивості і подібно до d-тубокурарину діє за конкурентним типом. Він гальмує передачу збудження з рухових нервів на м'язи, блокує н-холінореактивні системи скелетних м'язів і веге­тативних гангліїв. Скелетні м'язи, таким чином, лишаються можли­вості взаємодіяти з ацетилхолі­ном — медіатором нервового збу­дження, яке утворюється в закін­ченнях рухових нервів. На відміну від d-тубокурарину, який впли­ває переважно на н-холінореактивні системи скелетних м'язів, метиллікаконітин сильніше бло­кує н-холінореактивні системи ве­гетативних вузлів, внаслідок чого значно знижується артеріальний тиск. Крім гангліоблокуючої дії, метиллікаконітин виявляє пригнічувальну дію на вищі відділи цен­тральної нервової системи, зокрема на субкортикальні центри моз­ку. Препарат меліктин (гідройодид метиллікаконітину) ефектив­ний при різних неврологічних за­хворюваннях, що супроводяться патологічно підвищеним м'язовим тонусом (при ураженні пірамі­дальної системи) і при інших роз­ладах рухових функцій організму (гіперкінези, каталепсія), пов'яза­них з патологією центральної нер­вової системи (паркінсонізм, спа­стичний травматичний параліч, розсіяний склероз), а також у ви­падках післяопераційних, травма­тичних та інфекційних уражень спинного мозку. Препарат отруй­ний! Лікування треба проводити тільки під наглядом лікаря. При підвищеній чутливості до меліктину або при передозуванні внут­рішньовенно вводять антихолінестеразні речовини (прозерин, галантамін тощо), дають кисень, проводять штучне дихання.

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо — меліктин (Mellictinum) по 1 таблетці 1—5 раз на день (починають з 1 таблетки і поступово доводять до 5 таблеток на день) протягом 3—8 тижнів з повторенням курсу лікування після 3—4-місячної перерви. Протипоказано призна­чати меліктин при міастенії й інших захворюваннях, що супроводяться зни­женням тонусу м'язів, при тяжких порушеннях функції печінки і нирок, при декомпенсації серцевої діяльності.