Дуб звичайний, або черешковий (Quercus robus)
синонім — дуб літній, літняк (Quercus pedunculata).
Родина букових — Fagaceae.

З лікувальною метою використовують молоду кору і плоди (жолуді).

Дуб звичайний, або літній,— дерево заввишки до 40 м. Росте в Європейській частині СРСР і зокрема майже по всій території України, в Криму й на Кавказі. Кора в молодих дерев гладенька, після 30 років життя дерева вона починає розтріскуватися; у старих дерев вона товста, глибоко потріскана, бурувато-сіра. Листки з округлими лопатями й короткими черешками. Плоди — жолуді буруватого кольору, блискучі, розколюються на дві частини, коли на них обчистити тверду шкаралупу. Насінні роки (урожайні на жолуді) бувають раз у 5—6 років.

Дубову кору для лікарського застосування заготовляють з молодих (не товщих за 10 см у діаметрі) пагонів, коли вона тонка, має гладеньку зовнішню поверхню й містить у собі, крім інших хімічних речовин, багато (до 20%) дубильної речовини .

У науковій медицині кору з дуба застосовують як в'яжучий засіб у вигляді 10% відвару для полоскання при гінгівітах, стоматитах, ангінах та запаленні слизової оболонки глотки й гортані, а іноді 20% відвар дубової кори застосовують для лікування опіків. Дубова кора входить і до складу інших ліків.

У народі дубову кору застосовують для спинення кровотеч із ран (як примочку).

Всередину відвар дубової кори вживають при виразці шлунка, при кровотечах із шлунка (дьогтеподібний кал), надмірних менструальних кровотечах, проносах і частих позивах на сечовипускання (відвар 40 г на літр води).

Зовнішньо кору з дуба застосовують при випаданні товстої кишки (сидячі ванни).

У вигляді ванн дубову кору застосовують при посиленому потінні ніг (50—100 г на літр окропу), у вигляді клізм — при дизентерії й диспепсії в дітей (на 3 частини відвару кори — 1 частину крохмалю).

Кора дуба входить до складу сумішей для спринцювань (при білях) і до складу ванн для лікування рахіту й золотухи.

Пролежні лікують маззю з дубової кори й бруньок чорної тополі.

З жолудів дуба й коріння цикорію готують каву, яка є не тільки поживним, але й лікувальним засобом.

В народі жолудеву каву (тільки не перепалену) дають пити дітям при золотусі й судомі різного походження в них. Цю каву рекомендується змішувати майже порівну з зерном ячменю, жита, вівса й пшениці з додаванням і цикорію (дикого, а не культурного). Зерно кожної з цих злакових рослин, як і жолуді, треба підсмажувати, поки воно не почервоніє, але так, щоб не почорніло, а після цього змішати все; цикорій треба підсмажувати не на вогні, а в пічці, яку тільки що витопили і яка ще не вихолонула. Ця обережність необхідна тому, що цикорій легко займається.

Такої складної кави в продажу немає, а якщо й буває, то лише жолудева або злакова, здебільшого чорна, тобто дуже перепалена, яка втратила свої лікувальні властивості. Жолудеву каву рекомендується виготовляти самим.

Способи застосування. Склад жолудево- злаково ї кави (в %):

жолудів очищених і потовчених на борошно – 30

ячменю (товченого зерна)                          – 20

жита (товченого зерна)                              – 10

вівса (товченого зерна)                               – 10

коріння цикорію                                          – 20

коріння кульбаби (для смаку, не обов'язково) – 10

Зберігати цю каву треба в ящику з пергаментним папером або краще в скляній і добре закупореній посудині. Вживати її треба, як звичайно: з молоком і цукром, а якщо можна, то з медом.

Відвари кори: 1) для внутрішнього вживання: 10,0 — 200,0; по 1 столовій ложці 2—3 рази на день;

2) для зовнішнього застосування: 20,0—200,0.

Від опіків: 40,0—200,0, але краще мазь: 1 частину згущеного відвару кори на 4 частини коров'ячого масла або вазеліну.

Від пролежнів: дві частини дрібно порізаної дубової кори й частина бруньок чорної (запашної) тополі на 7 частин коров'ячого масла; настоювати в теплому місці всю ніч, уранці закип'ятити на легкому вогні, видавити ще теплим і злити в банку.