Дудник лісовий (Angelica silvestris) і дягель лікарський (Archangelica officinalis).
Обидві рослини з родини зонтичних (Umbelliferae).

З лікувальною метою використовують корінь і насіння.

Дудник лісовий — дворічна трав'яниста рослина. Трапляється в дикому стані в Радянському Союзі майже всюди, зокрема й по всій території України,— по берегах річок і струмків, на вологих луках. Кореневище в дудника лісового коротке (5—8 см), товсте (до 5 см), зовні кільчасте; коли його переламати, виділяється білий, як молоко, сік. Стебло пряме, товсте, голе, дудчасте, заввишки до 2 м. Прикореневі листки великі (35—80 см), двічі-, тричіпірчасті, яйцевидно-загострені; верхні — з дуже здутою піхвою, що обхоплює стебло. Квітки дрібні, білі, часто рожевуваті або кремові, зібрані в складний зонтик діаметром 10—17 см. Плід — двосім'янка. Розім'яті стебла й кореневища мають сильний, специфічний запах і гіркий смак.

Кореневища лісового дудника викопують весною, з коренями, а насіння збирають восени. В кореневищі дудника багато ефірної олії.

В народній медицині цю рослину застосовують широко.

Настойка: 20 г (частіше для натирання тіла).

Ванни: 50 г на відро води.

Свіжий сік: закапувати в вухо по 2—3 краплі.

Не треба сплутувати дудник лісовий з дягелем лікарським (мал. 29). У дягелю суцвіття — кулясті складні зонтики, а не плоскі й щітковидні, як у дудника лісового; віночки квіток ясно-жовті, блідіші, не мають рожевого відтінку, як у дудника. Кореневище в дудника дерев'янисте, а в дягелю — ні.

У фармакологічному відношенні дягель — цінна рослина. В ньому є сечогінні, потогінні, вітрогінні, болетамувальні, заспокійливі, сильні відхаркувальні й такі, що регулюють функціональну діяльність шлунка, а також дезинфікуючі і антипаразитні речовини.

Корінь дягелю застосовують при тривкому бронхіті, здутті кишечника, коліках у животі й сильних проносах (навіть при дизентерії). В останньому випадку він особливо ефективний, якщо його поєднувати з коренем лепехи та з дубовою корою порівну. Відвар суміші вживають по пів склянки або по повній склянці три рази на день (можна вживати й у вигляді порошку).

При слабкій функціональній діяльності нирок дягель використовують як сечогінний засіб (особливо в поєднанні з іншими сечогінними засобами); як заспокійливий засіб його вживають при хореї (трясучці). Застосовують цю рослину і як дезинфікуючий засіб. Раніше під час епідемій холери пили спиртову настойку з дягелю й часнику як запобіжний засіб від зарази.

Зовнішньо дягель часто застосовують у вигляді ароматичних ванн: при подагрі, ревматизмі та болі в попереку. Після ванн тіло натирають настойкою з цієї рослини. Свіжий сік із дягелю застосовують як болетамувальний засіб: капають ним на хворий зуб, закапують його у хворе вухо.

Як антипаразитний засіб рослину, особливо в поєднанні з білою чемерицею, успішно застосовують проти білизняних вошей. Цю лікарську суміш роблять так: столову ложку дрібно порізаного кореня чемериці й чайну ложечку насіння дягелю змішують із несолоним свинячим жиром (одна частина суміші й чотири частини жиру). Це мазь для натирання тіла.

Способи застосування. Відвар: 15,0—200,0; по 1 столовій ложці 3 рази на день.