Герань лісова (Geranium sylvaticum);
родина Геранієвих (Geraniaceae);
герань лесная

У лісах та ярах, серед чагарників, зазвичай у вологих місцях часто можна побачити куртини, а інколи й суцільні зарості герані лісової. Це настільки звичайна для середньої смуги Європейської частини Росії рослина, що її бачив кожен, хто потрапляв у ліс.

В Україні поширена у лісових районах, рідше на півночі лісостепової зони на галявинах, серед лісових чагарників, на луках.

Лісова герань — трав'янистий багаторічник 30-60 см заввишки. Кореневище рослини вертикальне, потовщене у верхній частині. Стебло пряме, вгорі розгалужене, вкрите залозисто-волосистим опушенням. Листки семироздільні, з ромбічними, надрізано-зубчастими частками. Квітки зазвичай бузкові, інколи пурпурні чи рожеві, рідко білі з бузковими прожилками — альбіноси. Цвіте рослина у травні-червні. Плід сухий, розпадається на 5 однонасінних часток.

Лісову герань використовують як лікарський засіб тільки у народній медицині. Збирають надземну частину рослини під час цвітіння. Сушать під укриттям на відкритому повітрі; зберігають у добре вентильованих приміщеннях.

Надземна частина містить дубильні речовини та алкалоїди.

Знавці трав, використовуючи в'яжучі властивості лісової герані, застосовують її для лікування дизентерії, гострих та хронічних ентероколітів, проносів.

Герань чудово знають бджоли. Одна квітка рослини виділяє 2-5 мг нектару, що містить 40-50% цукру. Правда, медова продуктивність лісової герані не надто висока: 10-50 кг з 1 гектара заростей, проте розповсюджена рослина широко і завжди готова пригостити комах. Мед, зібраний бджолами з герані, темно-червоний, зі специфічним смаком й слабким ароматом, кристалізується у круинозернисту масу.

Настій трави. 2 чайні ложки сухої трави на 400 мл холодної води. Настоюють 8 год., проціджують. П'ють по 1-2 чайні ложки через 1-2 год.