Гірчак земноводний (Polygonum amphibium, синонім — Persicaria amphibia);
щуча трава; родина Гречкових (Роlуgоnасеае);
горец земноводный

Ця рослина - одна з небагатьох, здатних рости у воді та на суші. Відомо дні її форми: водяна і «сухопутна». Звідси й влучний видовий епітет — земноводний.

У цього трав'янистого багаторічника міцне розгалужене кореневище. «Сухопутна» форма з прямостійним, густо вкритим листям стеблом, 15-50 см заввишки, опушеним притиснутими щетинистими волосками. У водяної форми — стебла довгі, розгалужені, а листки — довгочерешкові, голі, чергові, від довгасто-еліптичних до лінійно-ланцетних. Квітки рожеві, двостатеві, правильні чи, як називають їх вчені, актиноморфні. Зібрані у безлисті густі циліндричні колосоподібні суцвіття, що нагадують суцвіття гірчака зміїного. Квітують у травні-червні. Плід — горішок.

Росте гірчак земноводний в озерах, ставках і заводях рік, зазвичай у спокійній воді, а також на болотах, заболочених луках і помулистих берегах каналів по усій середній смузі Росії, є у Сибіру й на Далекому Сході. За межами Росії росте у Білорусії та Україні (по всій території, крім Полинового степу та Криму).

З лікарською метою заготовляють надземну частину і кореневища. Траву збирають під час цвітіння. Надводну частину плаваючої рослини спочатку обсушують м'якою тканиною для видалення вологи, потім пров'ялюють на сонці, після чого сушать під укриттям на відкритому повітрі. Інколи рослину зв'язують у невеликі пучки й сушать на провітрюваних горищах. Кореневища заготовляють восени, висмикуючи з мулистого грунту, звільняють від трав'янистих частин, промивають холодною водою, ріжуть на шматки й пров'ялюють на сонці, потім сушать на вітрі. Використовують препарати рослини тільки у народній медицині.

У кореневищах містяться дубильні речовини (близько 20%), органічні кислоти, слизи, пектинові та інші сполуки. Трава містить флавоноїди, органічні кислоти і дубильні речовини (5-10%), каротин (провітамін А) (16,5%), вітамін С (30,8 мг%) та ефірну олію.

Препарати гірчака земноводного виявляють сильні в'яжучі, сечогінні й кровоспинні властивості. Відвар кореневищ рекомендують для лікування сечокам'яної хвороби й при геморої (при цьому захворюванні відвар діє водночас як легкий проносний засіб). У менших дозах його приймають як потогінний, закріплювальний (в'яжучий), тонізуючий та збуджуючий статеву активність засіб. Призначають цей препарат для лікування холециститу, ревматизму, подагри і нервових розладів.

Настої та відвари трави використовують при шлунково-кишкових захворюваннях, а також як сечогінний засіб при сечокам'яній хворобі. На Далекому Сході рослина здавна була відома місцевому населенню, її застосовували як антидот при отруєнні опієм та його препаратами. Слідопит Дерсу Узала лікував В.К. Арсеиьєва саме цим засобом після отруєння опієм.

Свіжу подрібнену траву прикладали до потилиці при головному болю (ймовірно, внаслідок підвищення артеріального тиску). У Середній Азії настій кореневищ приймають внутрішньо при подагрі, ревматизмі, сечокам'яній хворобі та сифілісі.

Як медонос гірчак земноводний не гірший за свого товариша, гірчака зміїного, — бджоли збирають з 1 гектара заростей не менше 50 кг меду.

Відвар кореневищ. 1 чайна ложка подрібнених кореневищ на 300 мл окропу. Відварюють 10 хв., настоюють 2 год., проціджують. Приймають по 1/2 склянки тричі на день.

Настій листків. 2 чайні ложки сухих листків на 200 мл окропу. Настоюють 1 год., проціджують. Приймають по 1/2 склянки 3-4 рази на день.