Груша звичайна (Pyrus communis);
груша дика; родина Розових (Rosaceae);
груша обыкновенная

У вересні у південних областях Росії, частіше у лісосмугах, по балках, ярах, задовго до того, як побачиш грушу, відчуваєш тонкий аромат її квітів. Однак, незважаючи на те, що плоди дерева червонобокі й цілком достиглі, вони майже неїстівні — дуже тверді та кам'янисті. Для того, щоб плоди можна було споживати, вони мають полежати декілька місяців.

Звичайна, або дика, груша — досить високе (до 20-25 м) листопадне дерево. Стовбур у неї рідко буває прямим, зазвичай він викривлений, з бурою корою та бурувато-сірими гілками, часто з вкороченими колючими пагонами. Листки рослини чергові, довгочерешкові, овальні чи округлі, дрібнопилчасті з країв. Молоді листки — густоопушені, старі — голі, блискучі, темно-зелені. Квітки правильні, двостатеві, білі чи блідо-рожеві, зібрані у щиткоподібні суцвіття. Цвіте груша зазвичай у травні. Плід — яблуко неправильної грушоподібної форми, інколи майже круглий, соковитий, з великою кількістю кам'янистих клітин у м'якоті. Дозріває у вересні.

Найчастіше груша, як більш теплолюбна рослина, ніж яблуня, росте у південних областях Росії — острівних світлих листяних лісах, серед чагарників, у перелісках, лісопосадках, балках та ярах. В Україні росте майже по всій території у подібних місцях. Об'єкт садової культури (після прищеплення).

У сушеному та свіжому вигляді плоди груші вживають у їжу, використовують для приготування лікарських настоїв та відварів.

Плоди збирають у пору їхньої повної стиглості (зазвичай у цей час вони легко опадають з дерева), витримують протягом 2-3 місяців у прохолодному місці, і тільки після цього використовують у їжу та для приготування ліків. Вилежування плодів необхідне, оскільки за цей час зменшуються кислотність і вміст дубильних речовин, а крохмаль перетворюється на цукор.

У плодах містяться дубильні та пектинові речовини, органічні кислоти (яблучна, лимонна та інші), аскорбінова кислота (вітамін С) (до 22 мг%), каротин (провітамін А), вітаміни B1 й РР, цукри, ефірна олія та мінеральні речовини.

Плоди груші — давній народний засіб. Грушеву наливку на цукрі та свіжі плоди вживають при шлунково-кишкових розладах. Відвар сушених плодів допомагає при кашлі, проносі, його використовують як жарознижувальний та протигарячковий засіб. Грушевий сік виявляє сечогінну дію, він вважається ефективними ліками при сечокам'яній хворобі.

Зі свіжих плодів варять повидло та джеми, їх печуть, заквашують як яблука, переробляють для отримання соку. Грушевий сік п'ють свіжим і готують з нього квас. Плоди сушать і використовують для приготування настоїв та компотів.

Бджоли — основні запилювачі рослини під час квітування. Для запилення 1 гектара грушевих насаджень необхідно дві бджолині сім'ї. Вони збирають нектар та пилок і водночас запилюють квітки. Медова продуктивність груші — майже 25 кг з 1 гектара. Рослина забезпечує весняний підтримуючий медозбір, важливий для розвитку бджолиних сімей.