Гінкго дволопатеве (Ginkgo biloba);
гинкго двулопастный

Листопадна голонасінна рослина родини гінкгових. Дводомне де­рево до 25 м заввишки, релікт тре­тинного періоду. Досягає віку 1000 років. Листки довгочерешкові, шкірясті, віялоподібні, з віялоподібним жилкуванням, з однією або кількома виїмками по краю. Чоловічі квітки сережковидні, з численними тичинками; жіночі — на довгих ніжках, роз­галужених на кінці на дві або більше гілочки, які закінчуються насінним зачатком. Насіння кістянковидне, схоже на жовту сли­ву, з м'ясистою оболонкою. Цвіте у травні.

Поширення. Походить з Китаю. Культивують у ботанічних садах і парках як декоративну рослину.

Заготівля і зберігання. З лікуваль­ною метою використовують ли­стя і плоди. Листя (Folia Ginkgo bilobae) збирають протягом усьо­го вегетаційного періоду і на­віть восени. Після перших мо­розів збирають опале насіння (Fructus Ginkgo), ядро відок­ремлюють від м'ясистої оболонки (має неприємний запах — наяв­ність масляної кислоти), промива­ють і сушать на решетах при кім­натній температурі.

Рослина неофіцинальна.

Хімічний склад. Листя містить кемпферол, кверцетин, гінкгетин, білобетин та інші флавоноїди; аментофлавон (біфлавоноїд), нонакозан, гексакозанол, пініт; ши­кімову, ліноленову, хінну та гідрогінкголову кислоти; лактони, терпени, катехіни, віск, крохмаль, маннан, пентозан, B-ситостерин, жирну та ефірну олії. В м'ясистій оболонці насіння є масляна, ва­леріанова, пропіонова та гінкголова кислоти й деякі токсичні речовини. В самому насінні міститься до 13% білка, 68% кро­хмалю, 3% жирної олії, крім того є цукри, пентозан, аргінін, ситостерол, фітостерол, аспарагін, рафіноза, ксилан, каротин, гінкгетин, білобол та гінол. У деревині є близько 2,5% смоли, 5% ефірної олії, до 0,5% а-сезаміну. Фармакологічні властивості і ви­користання. Препарати з листя Гінкго дволопатевого виявляють спазмолітичну, су­динорозширювальну і бактеріо­статичну дію. Експериментально й клінічно підтверджено, що вони прискорюють кровообіг у перифе­ричній і мозковій ділянках і спри­яють постачанню кисню до них, причому не виявляють жодної по­бічної дії, не впливають на кров'яний тиск і частоту серце­вих скорочень та дихальних актів. Призначають як активатор судин при артеріосклеротичній ангіопатії, діабетичних ушкодженнях судин з загрозою гангрени, при ушкодженнях судин нікотином у завзятих курців, при недостатньо­му кровопостачанні мозку, хворо­бі Рейно (спазми судин кінцівок), а також при бронхіальній астмі. Особливе значення препарати Гінкго дволопатевого мають у геріатрії, бо їхня дія починається повільно й довго утримується. Інших препаратів рослинного походження з такою самою дією немає. Слід відзначи­ти, що ці властивості листя Гінкго дволопатевого в східній медицині відомі не були, його використовували лише як засіб від глистів та як репелент. Ширше застосовувалося в китай­ській традиційній медицині на­сіння: його вживали від кашлю, астми, туберкульозу легень (дію підтверджено і клінічно), від за­порів і як седативний засіб, зовнішньо — від деяких хвороб шкіри та як косметичний засіб (настій в олії або вині). Сік м'ясистої оболонки вживали від корости та лобкових вошей. Під­смажене або варене насіння вжи­вається в їжу, воно сприяє трав­ленню, але спожите у великій кількості може спричинити отру­єння. В Китаї сире насіння вва­жалося за протиотруту і як канцеростатик (експериментально не підтверджено). Екстракт із сві­жого листя Гінкго дволопатевого входить до складу галенових препаратів тебоніну (ФРН) та гінкору (Франція).

ГІНКГО ДВОЛОПАТЕВЕ (Ginkgo biloba L.; японське Ginkgo — сріблястий абрикос, сріблястий плід; лат. bi- дво + lobus — лопатевий; рос. назва: гинкго двулопастный) — листопадна голонасінна рослина родини гінкгових (Ginkgoасеае). Походить з Китаю. Культивують у Південно-Східному Китаї, у ботанічних садах і парках як декоративну рослину. В Україні Г.д. з’явилося у 1818 р., у Нікітський ботанічний сад (Крим) його привіз Х.Х. Стевен. Звідси рослина розповсюдилася по багатьох ботанічних садах і парках України. Дводомне дерево до 25 м завв., релікт третинного періоду. Досягає віку 1000 років. Листки довгочерешкові, шкірясті, віялоподібні, з віялоподібним жилкуванням, з однією або кількома виїмками по краю. Чоловічі дерева стрункі, з пірамідальною кроною, жіночі — нижчі, з кулеподібною кроною. Особливістю Г.д. є довгі гілки без листя, на яких розміщені короткі карликові нарости (брахібласти); на їх верхівках ростуть пучки віялоподібних шкірястих листків з репродуктивними структурами: чоловічими мікроспорангіями або жіночими зачатками (овулями). Чоловічі дерева мають сережкоподібні квітки з численними тичинками, які продукують пилок; жіночі дерева несуть на гілках, які розгалужені на кінці на дві або більше гілочки, насінні зачатки на довгих ніжках. Насіння кістянкоподібне, схоже на жовту сливу з м’ясистою оболонкою. Цвіте у травні. З лікувальною метою використовують листя і плоди. Листя (Folia Ginkgo bilobae) збирають протягом усього вегетаційного періоду і навіть восени. Після перших морозів збирають плоди (Fructus Ginkgo), ядро відокремлюють від м’ясистої оболонки, яка має неприємний запах через наявність масляної кислоти, промивають і сушать на ситі при кімнатній температурі. З листя, насіння та деревини виділені монотерпени — ефір ліналоолу, похідні фенілпропану (п-цимол, тимол); сесквітерпени — білоболіл А, бісаболадієн-2,8-діон, білобанон, Е-10,11-алантон, Z-10,11- алантон; трициклічні дитерпени — гінкголіди А, В — (1β)-1-гідроксигінкголід А, С — (1α,7β)-1,7- дигідроксигінкголід А) і J; у коренях Г. — гінкголід М; довголанцюгові феноли — анакардова кислота (суміш похідних саліцилової кислоти, які вирізняються ступенем ненасиченості бічного ланцюга з 15 атомів вуглецю), 4- ундецилкатехол, білобол та карданол, гідрогінгколова кислота, гінгколова кислота та її похідні — 6- алкілсаліцилати (n-тридецил-, n-пентадецил-, n- гептадецил, n-пентадециніл- і n- гептадецинілсаліцилати); хроматографічно та спектрально ідентифіковано сім фенолкарбонових та гідроксикоричних кислот: протокатехова, гідроксибензойна, ванілінова, кавова, p-кумарова, ферулова, хлорогенова.

Гінкголід В (1β)-1- гідроксигінкголід А)

Листя містить флавонолові глікозиди: похідні кемпферолу, кверцетину, ізорамнетину: кверцетин — 3-О-α-(6»’-р- кумароїл- глюкозил-β-1,4-рамнозид), кемпферол- 3-О-α-(6»’- р-кумароїл- глюкозил- β-1,4-рамнозид, кемпферол– 3-О-рутинозид, кверцетин- 3-О-глюкозид, кверцетин-3- О-рамнозид, кемпферол- 7-О- глюкозид, кемпферол-3-О-α-L-[β-D- глюкопіранозил- (1→2)-рамнозид], ізорамнетин- 3-О-рутинозид; мірицетин; біфлавони (мономерні флавоноїди, зв’язані С–С зв’язками у положеннях 3′-8) — сіядопітизин (5%), білобетин (5%), гінкгетин (20%), ізогінкгетин (18%), аментофлавон (1%) та їх глікозиди (бісмозиди); антоціанідини; нонакозан, гексакозанол; шикімову, ліноленову, хінну та гідрогінкголову кислоти; лактони, терпени, катехіни, віск, крохмаль, манан, пентозан, поліпреноли (0,04-2%), стероли (α-ситостерол, глюкозид β-ситостеролу, стигмастерол), жирну та ефірну олії. Біфлавони локалізуються у кутикулі листя, найбільшу їх кількість відзначають у травні та жовтні, коли листя починає жовтіти. У м’ясистій оболонці насіння виявлено масляну, валеріанову, пропіонову та гінкголову кислоту та деякі токсичні речовини; у насінні міститься до 13% білка, 68% крохмалю, 3% жирної олії, крім того, є цукри, пентозан, аргінін, ситостерол, фітостерол, аспарагін, рафіноза, ксилан, каротин, гінкгетин, білобол та гінол; у деревині — близько 2,5% смоли, 5% ефірної олії, до 0,5% сезаміну.

Екстракт зі свіжого листя входить до складу зарубіжних та вітчизняних препаратів: Тебоніну, Гінкору, Білобілу, Танакану, Мемопланту та ін. Препарати з листя Г.д. чинять спазмолітичну, судинорозширювальну і бактеріостатичну дію. Експериментально та клінічно підтверджено, що вони прискорюють кровообіг у периферичних і мозкових судинах і сприяють постачанню кисню до них, причому не виявляють жодної побічної дії, не впливають на АТ і ЧСС та дихальні акти. Призначають як активатор судин при артеріосклеротичній ангіопатії, діабетичних ураженнях судин із загрозою гангрени, при ушкодженнях судин нікотином у курців, при недостатньому кровопостачанні мозку, хворобі Рейно (спазми судин кінцівок), а також бронхіальній астмі. Особливе значення препарати Г.д. мають у геріатрії: їх призначають особам похилого віку при порушенні перфузії крові в мозку, погіршенні розумових здібностей, пам’яті, замкнутості та неспокої, шумі у вухах, порушенні сну. У східній медицині ці властивості листя Г.д. не були відомі, його використовували лише як засіб від глистів та як репелент. У китайській традиційній медицині насіння застосовують від кашлю, астми, туберкульозу легень (дію підтверджено і клінічно), від закрепів і як седативну ЛРС, зовнішньо — від деяких хвороб шкіри та як косметичний засіб (настій на олії або вині). Сік м’ясистої оболонки застосовують від корости та лобкових вошей. Підсмажене або варене насіння вживають для поліпшення травлення, але у великій кількості може спричинити отруєння. У Китаї сире насіння вважали протиотрутою і канцеростатиком (експериментально не підтверджено).

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо—відвар (15 г сухого листя на 200 мл води, варити 3 хвили­ни, настоювати 10 хвилин), пити тричі на день по третині склянки при скле­розі судин мозку у людей похилого віку і венозній недостатності ніг, вари­козному розширенні вен та при геморої.