Гірчак зміїний (Polygonum bistorta);
ракові шийки, змійовик; горец змеиный

Багаторічна трав'яниста рослина родини гречкових. Має дерев'яни­сте,   змійовидновигнуте кореневи­ще.   Стебло прямостояче, просте, голе, 30—100 см заввишки. Прико­реневі та нижні стеблові листки — з довгими крилатими черешками, видовженоланцетні або яйцевид­но-ланцетні, при основі клиновид­ні або серцевидні;   верхні — си­дячі, дрібні, вузькі. Квітки двоста­теві, дрібні, блідорожеві, зібрані на верхівці стебла в циліндричне колосовидне суцвіття. Плід — тригранний горішок.  Цвіте з кін­ця травня до середини липня.

Поширення. Росте на болотах, лу­ках,   лісових   вологих галявинах по всій території України.

Заготівля і зберігання. Для виго­товлення ліків використовують кореневища    (Rhisoma Bistortae), які заготовляють одразу після цвітіння рослини. їх викопують, обтрушують, звільняють від сте­бел і коріння, миють і сушать на сонці, в приміщенні, яке добре провітрюється, або в сушарках при температурі 50—60°. Сухої сировини виходить 25%. Строк придатності — 6 років. Аптеки сировину не відпускають.

Хімічний склад. Кореневище мі­стить близько 25% дубильних речовин, вільну елагову і галову кислоти, катехіни, оксиметилан­трахінони, флавоноїди, крохмаль (близько 26%), барвники та інші речовини.

Фармакологічні властивості та використання. Гірчак виявляє про­тизапальну, в'яжучу, антибакте­ріальну, кровоспинну та заспо­кійливу дію. Є відомості, що дубильні речовини гірчака ма­ють протипухлинні властивості. Галенові препарати з нього використовують як в'яжучий засіб при розладах кишечника (само­стійно або в поєднанні з інши­ми лікарськими рослинами), при запаленні слизових оболонок і хворобах сечового міхура. В на­родній медицині рослину ви­користовують при виразковій хво­робі шлунка і дванадцятипалої кишки, проносах, дизентерії, при каменях у жовчному і сечо­вому міхурах. Зовнішньо ліки з цієї рослини використовують при запальних процесах слизової оболонки ротової порожнини і горла, при катаральному стома­титі, гінгівіті, пародонтозі та ін­ших захворюваннях ротової по­рожнини, для лікування екземи, застарілих ран і фурункулів, для спринцювань при білях у жінок. Кореневище гірчака вхо­дить до складу шлункових чаїв, використовується при виробни­цтві препаратів таніальбіну і тансалу.

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо — порошок кореневищ по 0,5—1 г тричі на день при проносах і дизентерії; відвар кореневищ (20 г сировини на 200 мл окропу) по 1 сто­ловій ложці 3—4 рази на день при проносах, гострих і хронічних захворю­ваннях кишечника;

відвар кореневищ (20 г сировини на 1 л окропу) п'ють, дотримуючи дієти без м'яса, солі, алко­голю, риби і яєць по півсклянки тричі на день при каменях у сечовому і жов­чному міхурах;

відвар суміші 5 г порош­ку кореневищ гірчака і 1 чайної ложки насіння льону звичайного в 200 мл окропу п'ють по 1 столовій ложці через кожні 2 години при кровотечах внутріш­ніх органів.

Зовнішньо — відвар кореневищ (20 г сировини на 1 л окропу) для примочок, промивань, полоскань і спринцювань;

мазь (свіжий сік кореневища, змішаного з смальцем у співвідношенні 1:2) для лікування екземи. При тривалому вжи­ванні препарати гірчака спричинюють запори.