Ялиця біла (Abies alba);
пихта белая

Високе (25—40 м заввишки) вічно­зелене дерево родини соснових. Має пірамідально-конічну крону і циліндричний стовбур, укритий гладенькою тонкою темно-сірою корою. Листки (хвоїнки) лінійні, плоскі, 20—30 мм завдовжки і 1,5—1,8 мм завширшки, жорсткі, одиничні, розміщені дворядно-гребінчасто, зверху темно-зелені, зісподу з двома білуватими смуж­ками, на верхівці виїмчасті. Чо­ловічі шишечки овальні, 5—8 мм завдовжки, поодинокі, розміщені у верхній частині торішніх па­гонів. Жіночі шишечки зеленува­ті, розміщені в нижній частині то­рішніх пагонів, складаються з чи­сленних насінних і покривних лусок; стиглі шишки прямостоя­чі, циліндричні, 10—15 см зав­довжки і 2,5—4 см завширшки, бурі, після достигання розсипа­ються (на пагонах залишаються лише їх стрижні); покривні луски їх довші за насінні і виступають у вигляді гострячка. Запилюється у травні.

Поширення. Ялиця біла пошире­на в Карпатах, де є однією з основ­них лісоутворюючих порід. Зрід­ка трапляється в південно-захід­них районах і на рівнині, утво­рюючи чисті і мішані лісостани. На Поліссі і в Лісостепу її куль­тивують в садах і парках, в окре­мих лісництвах.

Заготівля і зберігання. Для ме­дичних потреб використовують бруньки, зелені цьогорічні пагони (далі — пагони), зелені нестиглі шишки (далі — шишки), хвою, жи­вицю і продукти її переробки. Пагони збирають протягом травня й у першій де­каді червня і використовують сві­жими. Живицю (терпентин) заго­товляють у період росту молодих шишок (червень-серпень) у суху погоду. Жовна (вмістилища жи­виці) знаходяться в корі і мають вигляд потовщень. Для стимуля­ції утворення жовен по поверхні стовбура б'ють дерев'яним мо­лотком, внаслідок чого на місці удару виникає жовно значних розмірів. Низ жовна проколюють загостреною трубочкою і видав­люють живицю у пляшку або бан­ку. З живиці одержують скипидар (Oleum Terebinthinae). З хвої, па­гонів і шишок одержують ефірну олію, яка є сировиною для ви­робництва синтетичної медичної камфори.

Хімічний склад. Бруньки, пагони, хвоя і шишки ялиці містять ефір­ну олію (0,6—3,0%), дубильні ре­човини, аскорбінову кислоту (у хвої понад 0,3%), каротин, токо­фероли. До складу ефірної олії входять борнілацетат (30—60%), вільний борнеол, камфен (10%), а-пінен (10%), В-пінен, сантен, бісаболен, дипентен, феландрен. Живиця являє собою розчин смо­ли (каніфолі), кількість якої до­сягає 70%, в ефірній олії (ски­пидарі). Головними складовими частинами смоли є смоляні кис­лоти (до 50%) і резени.

Фармакологічні властивості і ви­користання. У науковій медицині широке застосування знаходять препарати камфори: розчин кам­фори в олії 20%-ний для впор­скувань (Solutio Camphorae oleo-sae 20% pro injectionibus), олія камфорна для зовнішнього за­стосування (Salutio Camphorae oleosae ad usum externum), мазь камфорна [Unguentum Camphora-tum), спирт камфорний (Spiritus Camphoratus), розчин камфори і саліцилової кислоти спиртовий (Solutio Camphorae et Acidi sali-cylici spirituosa), краплі «Дента» (Guttae „Denta"). При введен­ні під шкіру разчини камфо­ри в олії тонізують дихальний центр, стимулюють судинорухо­вий центр. Крім того, камфора виявляє безпосередню дію на міо­кард, посилюючи в ньому про­цеси обміну і підвищуючи його чутливість до впливу симпатич­них нервів, звужує периферичні кровоносні судини, сповільнює агрегацію тромбоцитів, сприяє відділенню харкотиння. Застосо­вують розчин камфори в ком­плексній терапії при гострій і хро­нічній серцевій недостатності, колапсі, у випадку пригнічення дихання при пневмонії і інших інфекційних захворюваннях, при отруєнні снотворними і нарко­тичними засобами. Застосування камфори протипоказане при епі­лепсії і схильності до судомних реакцій. При зовнішньому засто­суванні препарати камфори вияв­ляють подразнювальну і частково антисептичну дію, у зв'язку з чим ними користуються при міозитах, невритах, суглобовому ревматиз­мі тощо. Камфора входить до складу інгредієнтів ряду складних препаратів: краплі камфорно-ва­леріанові (див. статтю Валеріана лікарська); лінімент перцево-кам­форний, камфоцин (див. статтю Перець стручковий однорічний); мазь «Гевкамен», мазь «Ефкамон», кишеньковий інгалятор інгакамф, аерозоль «Камфомен» (див. статтю М'ята перцева); лінімент «Санітас» (застосовують для вти­рання при суглобовому і м'язо­вому ревматизмі, артритах і ек­судативному плевриті як знебо­люючий і протизапальний засіб). Галенові препарати ялиці викори­стовують у народній медицині. Настій пагонів або відвар бруньок, які мають відхаркувальні, сечо­гінні, дезинфікуючі, «кровоочис­ні» і знеболюючі властивості, дають всередину при запаленнях верхніх дихальних шляхів, брон­хітах, туберкульозі легень, ревма­тизмі, подагрі, циститі, виразці шлунка. Відвар хвої призначають всередину як ефективний засіб для профілактики і лікування цинги. Як зовнішній засіб ялицю використовують при відморожен­нях (компреси), запаленнях гор­тані (полоскання), розширенні вен (компреси або натирання), при бі­лях у жінок та смердючій пітли­вості ніг (ванни).

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо — відвар сушених бру­ньок (10 г, або 1 столова ложка сиро­вини на 200 мл окропу) по половині чи третині склянки 2—3 рази на день після їди;

настій пагонів (30 г сиро­вини на 1 л окропу, настояти 10 хви­лин, процідити) по півтори склянки 3 рази на день;

30 г хвої промивають холодною кип'яченою водою, зали­вають склянкою окропу, кип'ятять 20 хвилин, охолоджують, додають на смак мед або цукор і випивають за день.

Зовнішньо — компреси з відвару (50 г хвої на 1 л окропу, кип'ятити 10 хвилин, процідити) на відморожені ді­лянки тіла;

полоскання настоем (250 г хвої кип'ятити 5 хвилин в 1 л води, на­стояти 2 години, процідити), а з відваре­ної хвої — компрес на шию (тримати 6 годин);

компрес або натирання відва­ром (500 г хвої на 1 л води, кип'ятити 10 хвилин, процідити) при розширенні вен;

100 г суміші (порівну) хвої і ши­шок заливають 1 л окропу, настоюють 20 хвилин, проціджують і одержаний у такий спосіб настій використовують щодня протягом тижня для сидячих ванн при білях або для ножних ванн при смердючій пітливості.