Ясен білоцвітий (Fraxinиs ornus);
ясен манновець, ясен майно­вий; ясень белый

Листопадне, до 8(15) м заввишки дерево родини маслинових. Кора сіра, на молодих гілках оливко­ва або коричнювато-оливкова. Листки супротивні, непарнопе­ристі, 20—25 см завдовжки; ли­сточки (їх 5—9) яйцевидні, яйце­видно-видовжені, еліптичні або ланцетні, на верхівці коротко загострені або закруглені, зуб­часті або зарубчасто-зубчасті, на черешках або сидячі. Квітки од­ностатеві, дводомні або різно­рідні (двостатеві і чоловічі), з подвійною оцвітиною, зібрані в прямостоячі, лише на час від­цвітання в повислі грона; пелюст­ки (їх 4, рідше 2) блідо-жовті, лінійні, гострі, при основі трохи зрослі між собою. Плід — лінійна або ланцетна крилатка. Цвіте у квітні — травні.

Поширення. Ясен білоцвітий ди­ко росте в Південній Європі і в Малій Азії. В південних районах України його культи­вують як декоративну рослину.

Заготівля і зберігання. Для ме­дичних потреб використовують кору (Cortex Orni) і так звану манну (Manna cannulata), що ста­новить собою засохлий на повіт­рі сік з надрізів на корі. Кору збирають навесні з молодих гілок (правила заготівлі і сушіння див. у статті Дуб звичайний). Сухої кори виходить 30%. Ман­ну збирають у липні — вересні: в суху сонячну погоду надрізають кору до самої деревини, в одер­жані розрізи вставляють тонкі прутики, біля яких сік застигає і легко знімається. Готову сиро­вину зберігають у добре і щіль­но (особливо це стосується манни) закритих банках або бляшанках. У багатьох зарубіжних країнах рослина офіцинальна; на теренах колишнього СРСР — неофіцинальна.

Хімічний склад. Кора ясена міс­тить кумаринові похідні: еску­лін, ескулетин, фраксин, фраксинол; гіркоту фраксинін, дубиль­ні речовини, флавоновий глікозид кверцитрин, органічні кислоти, манніт, смоли, гуми та інші спо­луки. У манні є від 40 до 80% манніту, фруктоза, глюкоза, сли­зисті речовини, смоли, фраксин, лимонна кислота та ін.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Настій кори ясена має в'яжучі властивості і використо­вується в народній медицині від проносу й дизентерії, а зов­нішньо — для компресів на вари­козні вузли. Манна використо­вується в медицині як легкий проносний засіб і особливо придатна в дитячій практиці (відсутність побічної дії, приєм­ний смак). Послаблюючий ефект манни зумовлюється в основно­му маннітом, який діє як осмотич­ний діуретик: підвищує осмотич­ний показник вмісту тонкого кишечника і цим усуває можли­вість всмоктування рідини. Од­ночасно, завдяки збільшенню вмісту, посилюється інтенсив­ність перистальтики товстого ки­шечника.

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо — настій кори (2—3 сто­лові ложки сировини заливають двома склянками окропу, настоюють, помі­шуючи, до охолодження, процід­жують) по чверті склянки 4 рази на день;

манну призначають дітям по 5—10 г, дорослим — по 10—30 г на прийом з водою, молоком чи сиро­пом.

Зовнішньо — настій кори (готують, як у попередньому прописі) для ком­пресів.