Калюжниця болотна (Caltha palustris);
жаб'яча трава; родина Жовтецевих (Ranunculaceae);
калужница болотная

Одна з найбільш ранньоквітучих рослин. Шукати її потрібно на вологих луках, у низинах, по берегах річок, струмків та водойм з тихоплинною водою. Інколи вологі луки суцільно вкриті яскравими, золотаво-жовтими квітами, що нагадують жовтець, але набагато більші. Калюжниця справді є найближчим родичем жовтню, у народі її називають жаб'ячою травою. Походить основна назва від давньоруського слова «калюжа», що означає «багнисте, вологе місце».

Калюжниця болотна — трав'янистий багаторічник. Висота її 15-70 см. Стебло рослини м'ясисте, прямостійне чи висхідне, вгорі інколи розгалужене. Листки прикореневої розетки черешкові, темно-зелені, блискучі, зубчасті з країв, а ті, що розташовані вгорі — сидячі. Квітки діаметром до 5 см, цвітуть у кінці квітня — на початку травня. Плід — листянка. Поширена калюжниця по всій середній смузі Росії, є у Сибіру, де заходить у полярно-арктичну зону та високогірні області. В Україні трапляється по всій території па болотах й вологих місцях.

Застосовують рослину тільки у народній медицині. З лікарською метою заготовляють траву калюжниці під час цвітіння. Надземна частина рослини містить сапоніни, алкалоїди, флавоноїди, аскорбінову кислоту (вітамін С) (до 37 мг%), каротин (провітамін А), дубильні та деякі інші речовини.

Використовують рослину зовнішньо як протизапальний та знеболювальний засіб для лікування забитих місць, ран, ревматизму, нейродерміту. Сировина калюжниці має подразнювальну дію і може викликати на шкірі пухирі, тому припарки і компреси з сухої трави рослини слід застосовувати з обережністю.

Значно рідше і в дуже невеликих кількостях (рослина має токсичні властивості) відвари та настої приймають внутрішньо при бронхітах, кашлюку, анемії, цинзі, болючих менструаціях. Є дані, що калюжниця допомагає при деяких злоякісних новоутвореннях.

Передозування препаратів рослини викликає нудоту, блювання, проноси і шкірну висипку. Після зацвітання калюжниці її токсичність різко знижується, тому починають заготовляти сировину після розпускання перших квітів.

У деяких країнах (в Росії — у Сибіру) пуп'янки рослини ошпарюють окропом, маринують в оцті й вживають у їжу як приправу до м'ясних та рибних страв. У Західній Європі готовий продукт так і називають - «німецькі каперси». На Кавказі верхівки стебел сушать, а взимку додають у м'ясні юшки і приправляють ними печеню. Для вживання у їжу частини рослини збирають тільки після початку цвітіння рослини, коли вони втрачають токсичні властивості.

Припарки з трави. 2-3 столові ложки сухої трави загортають у марлю, занурюють в окріп, трохи охолоджують і прикладають до ран, забитих місць та уражених ділянок тіла.