Кропива жалка (Urtica urens);
кропива мала, кропива жигавка; родина Кропивових (Urticaceae);
крапива жгучая

На відміну від кропиви дводомної, кропива жалка — однорічник, вона нижча на зріст і норов у неї зліший, ніж у попередниці. Уся рослина вкрита жалкими волосками. Стебло прямостійне, чотиригранне, заввишки 15-60 см. Листки цілісні, супротивні, еліптично-яйцеподібні, гострозубчасті з країв, завдовжки 4-5 см. Квітки світло-зелені, дрібні, зібрані у пазушні волоті, цвітуть у травні-червні. Плід — сім'янка. Трапляється у вологих місцях, біля водойм, у вологих лісах, садах, серед чагарників, біля житла. В Україні росте повсюдно у подібних місцях.

З лікарською метою заготовляють листки кропиви, які збирають під час цвітіння. Сушать сировину у затінку, швидко, щоб зберегти якомога більшу кількість активно діючих речовин. Термін зберігання — 2 роки. Рослину застосовують тільки у народній медицині. Хімічний склад листків кропиви жалкої подібний до складу кропиви дводомної.

Народні цілителі використовують рослину нарівні з кропивою дводомною, багато з них вважають, що вона більш ефективна при лікуванні окремих захворювань, наприклад, алергії, нервових розладів та деяких шкірних хвороб.

Кропиву жалку використовують у їжу: з молодого листя готують салати, приправи до м'ясних страв, змішують зі щавлем й додають у юшки та овочеві супи.

Рецептура приготування настоїв і відварів листків кропиви жалкої, а також їх дозування, протипоказання до вживання такі ж, як і в кропиви дводомної.