Кнік бенедиктинський (Cnicus benedictus);
хрестовий корінь; кник бенедиктинский

Однорічна, рідше дворічна павутинисто-волохата трав'яниста рос­лина родини айстрових (склад­ноцвітих). Стебло прямостояче, колюче, липкозалозисте, 30—50 см заввишки, з полеглими гілками. Листки сірувато-зелені, перистороздільні або зубчасто-лопатеві, з колючками на зуб­чиках; прикореневі листки до ос­нови звужені в крилатий чере­шок, стеблові — чергові, сидячі. Квітки дрібні, трубчасті, жовта­ві, зібрані одиничними кошиками на верхівці стебла й кінцях гі­лок; обгортка з жовтавих колю­чих листочків. Плід — сім'янка. Цвіте у червні — липні.

Поширення. Дико росте на Кав­казі і в Середній Азії. На Україні рослину розводять у садах. Інколи дичавіє.

Заготівля і зберігання. Для ви­готовлення ліків використовують траву (Herba Cnici benedicti, си­нонім — Herba Cardui benedicti), яку заготовляють під час цві­тіння рослини. Збирають верхів­ки стебел і прикореневі листки. Сушать на вільному повітрі в за­тінку або в сушарках при тем­пературі, не вищій за 45°. Сухої сировини виходить 20—25%. Збе­рігають у сухому приміщенні.

Хімічний склад. Трава кніку бе­недиктинського містить сескві­терпеновий лактон кніцин (0,2%), гіркі й дубильні речовини, смо­ли (5%), стерини, слиз, ефірну олію, аскорбінову кислоту.

Фармакологічні властивості і ви­користання. В науковій меди­цині настій трави рослини ви­користовують як засіб, що збуд­жує апетит і поліпшує травлен­ня. Ці властивості рослини зу­мовлені наявністю в ній гліко­зиду кніцину, який у терапев­тичних дозах підвищує чутли­вість до смакових подразників, стимулює виділення шлункового соку і зменшує ферментацію в кишках; великі дози спри­чинюють печіння, блювання, ко­ліки і пронос. У народній меди­цині рослину використовують при подагрі, жовтяниці, запорах, ато­нії шлунково-кишкового тракту після запальних процесів, при бронхіальній астмі, катарах ди­хальних шляхів і як засіб, що стимулює нервову систему і ре­гулює менструальний цикл. Су­міш потовченої свіжої трави з хлористим амонієм використо­вують для лікування раку шкіри.

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо — настій трави (1 сто­лова ложка сировини на 400 мл окропу, настоюють 1 годину) по півсклянки 4 рази на день до їди;

чай з трави рослини (1 чайна лож­ка сировини на 200 мл окропу, настою­ють 10 хвилин) п'ють по 1 склянці вранці натщесерце і ввечері як загальнозміцнюючий засіб після три­валої виснажливої хвороби;

одну сто­лову ложку суміші трави кніку (20 г), полину гіркого і золототисячника ма­лого (по 10 г) настоюють 10 хвилин на склянці окропу і п'ють по пів­склянки 3 рази на день за 30 хви­лин до їди для збудження апетиту;

одну столову ложку суміші (порів­ну) трави кніку, плодів барбарису звичайного, бруньок берези бородав­частої, листків горіха волоського, тра­ви звіробою звичайного і деревію звичайного настоюють 10 хвилин на склянці окропу і випивають протя­гом дня за 2—3 прийоми при гепа­титі;

столову ложку суміші (порів­ну) трави кніку, кори крушини лам­кої, плодів кмину звичайного, трави звіробою звичайного і деревію звичай­ного настоюють 10 хвилин на склян­ці окропу і п'ють по 2—3 склянки на день при цирозі печінки.

Вжива­ти препарати кніку при захворюван­нях нирок протипоказано.