Калина звичайна (Viburnum opulus);
калина обыкновенная

Гіллястий кущ або невелике (2– 4 м заввишки) дерево родини жимолостевих. Молоді пагони зеленувато-сірі або жовто-бурі, голі, гладенькі, місцями з вели­кими сочевичками. Листки су­противні, широкояйцевидні, 3 – 5-лопатеві, з яйцевидними вищербленозубчастими гострими лопатями, зверху голі, зіспо­ду – бархатистоопушені, 5–10 см завдовжки, 5–8 см завширшки; черешки листків довгі, з булавчастими залозками при основі і з сидячими тарілчастими за­лозками вгорі при основі лист­кової пластинки. Квітки білі, В зонтиковидних волотях; віно­чок зрослопелюстковий, п'яти­роздільний. Крайові квітки суц­віття неплідні, з коротким по­рівняно великим плоским ві­ночком, з неоднаковими лопа­тями; віночок внутрішніх плід­них квіток правильний, короткодзвониковидний. Плід – черво­на куляста кістянка. Цвіте у травні – червні.

Поширення. Калина звичайна рос­те в лісах, між чагарниками та при берегах річок по всій тери­торії України. Широко вирощу­ють її на присадибних ділянках. Заготівля і зберігання. Для лі­карських потреб заготовляють кору (Cortex Viburni opuli), пло­ди (Fructus Viburni opuli) і квіт­ки (Flores Viburni opuli). Кору здирають весною перед розгор­танням листя: на молодих гілках роблять на віддалі 25–30 см один від одного кільцеві надрі­зи, сполучають їх двома поз­довжніми розрізами, знімають кору двома півтрубками і су­шать, не вкладаючи їх одну в одну, на сонці або в приміщен­ні з доброю вентиляцією. Су­шіння припиняють, коли кора стає ламкою. Сухої сировини виходить 38–40 % . Строк придатності –4 роки. Плоди збирають у вересні – жовтні, коли вони повністю достигнуть. Сушать їх у затінку на вільному повітрі або в сушарках при температурі 50–60°. Сухі плоди обмолочують, сортують, відді­ляючи гілочки і плодоніжки. Кора і плоди калини відпуска­ються аптеками. Квітки вико­ристовують лише в народній медицині. Збирають їх під час цвітіння рослини, звільняють від гілочок і квітконіжок, швидко сушать у затінку і зберігають у коробках, вистелених папе­ром.

Хімічний склад. Кора калини містить суміш флавоноїдів, ві­дому під назвою вібурніну, ду­бильні речовини, фітостерини, ефірну олію, спирт вібурніт, а-амірин і B-амірин та їхні похідні, понад 6 % смоли, до складу якої входять оцтова, мурашина, пальмітинова, валеріанова, ізовалеріа­нова, олеїнова, лінолева, капро­нова, каприлова і церотинова кислоти. У плодах є цукри, фла­воноїди (астрагалін, кверцетин, кемпферол, пеонозид та інші), біфлавоноїд аментофлавон, ду­бильні, пектинові і барвні ре­човини, вітамін С, B-каротин, органічні кислоти й мікроеле­менти; у квітках – флавоноїди, органічні кислоти, вітамін С та ефірна олія.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Галенові препарати кори калини виявляють крово­спинну і слабку сечогінну дію, мають в'яжучі й заспокійливі властивості, посилюють тонус м'язів матки, збільшують трива­лість дії снотворних засобів. Як кровоспинний засіб препара­ти кори калини використовують при маткових кровотечах, особ­ливо в клімактеричний період, при альгоменореї, субінволюції матки в післяпологовий період, при кровотечах на грунті за­пальних захворювань жіночих статевих органів, а також при гемороїдальних кровотечах. Ви­користовують кору і як запобіж­ний засіб проти випадкових та звичних абортів. Відваром кори промивають піхву при болісних маткових кровотечах і білях у жінок. Плоди калини (свіжі, протерті, з цукром, перероблені на джем,   сік тощо) вживають при нервовому збудженні, гіпер­тонічній хворобі, атеросклерозі й спазмах судин. Варені з медом плоди калини їдять при кашлі, охриплості, задишці, хворобах печінки, жовтяниці та діареї. Сік з плодів калини з медом ви­користовували в народній меди­цині для лікування раку молоч­ної залози, для профілактики раку шлунка при гіпоацидному гастриті. Вважається, що систе­матичне вживання плодів кали­ни покращує самопочуття хво­рих на злоякісні пухлини орга­нів травлення. Настій плодів калини п'ють проти фурункулів, карбункулів, екземи, різних ви­сипів на тілі, як вітамінний, загальнозміцнюючий, потогінний і послаблюючий засіб. У дерма­тології й косметиці свіжий сік плодів є добрим засобом проти вугрів, висипів та пігментних плям на обличчі, для лікування ран і ураженої екземою шкіри. Настій квіток використовують у народній медицині при кашлі, простуді, задишці, склерозі, ту­беркульозі легень та при за­хворюваннях шлунка. Ним по­лощуть горло при ангінах і про­мивають рани.

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо – екстракт калини рід­кий (Extractum Viburni fluidum) го­тують на   50% -ному спирті у спів­відношенні 1:1 і п'ють по 30–40 кра­пель 2–3 рази на день до їди; суміш (порівну) екстракту калини рідкого і екстракту грициків звичайних рід­кого вживають по 30 крапель 3 рази на день при кровотечах з матки і над­мірних болісних менструаціях; відвар кори (10 г, або столову ложку сиро­вини на 200 мл окропу) приймають по 1–2 столові ложки 3–4 рази на день після їди; настій плодів (10 г, або дві столові ложки сировини на 200 мл окро­пу) по третині склянки 3–4 разя на день; настій квіток (1 чайна ложка сировини на 200 мл окропу, настою­ють 10 хвилин) по 2 склянки на день; сирі розім'яті плоди вживають по 1 столовій ложці 3–4 рази на день за 30 хвилин до їди при виразці шлун­ка, колітах і запорах.

Зовнішньо - відвар кори (50 г си­ровини на 1 л окропу) для спринцю­вання; настій квіток (1 чайна ложка сировини на 200 мл окропу, настою­ють 10 хвилин) для промивання і по­лоскання.