Кнік бенедиктинський (Cnicus benedictus, або Carduus benedictus)
хрестовий корінь, будяк, вовчець кучерявий.
Родина складноцвітих — Compositae.

З лікувальною метою використовують його траву й плоди-сім'янки.

У дикому стані трапляється в південній частині Європи та в західній частині Азії, а в Радянському Союзі — в Закавказзі й Середній Азії. Цю рослину включено до Державної фармакопеї CPCP, її вирощують у Полтавській і Харківській областях УРСР та в Курській області РРФСР.

Це однорічна рослина, павутинисто-шерехата. Стебло до 70 см заввишки, пряме, до верху розгалужене, павутинисто- повстисте, м'яке, соковите. Листки сірувато-зелені, пірчастонадр

зані, з виїмчастими, колючозубчастими частками. Квітки дрібні, трубчасті, жовтаві, зібрані одиночними кошиками на кінцях гілок і стебла.

Кнік бенедиктинський такий самий колючий, як і чортополох та синильник.

У науковій медицині застосовують траву кніку бенедиктинського, а в народі (всередину, для апетиту) вживають його плоди-сім'янки, бо в них є гірка речовина.

В народній медицині цю рослину застосовують і при хронічній хворобі печінки, проносах, катарах дихальних шляхів та при переміжній пропасниці.

Входить рослина й до складу протиалкогольної суміші.

Застосовують кнік бенедиктинський і при іпохондрії.

Способи застосування. Відвар: 15,0—200,0; по 1 столовій ложці 3 рази на день.

Настойка: 25,0; по 20 крапель 3 рази на день.

Суміш: настойка кніку бенедиктинського 35 крапель і 5 лаврових крапель (продають в аптеках) 3 рази на день. Строк лікування — 2—3 місяці.