Лаванда колоскова (Lavandula angustifolia);
лаванда колосковая

Вічнозелена сірувато-зірчастоопушена рослина родини губо­цвітих. Півкущик з численними розгалуженими стеблами, 20—60 см заввишки. Листки супро­тивні, сидячі, лінійні або лінійно-ланцетні, з загорнутими вниз краями. Квітки неправильні, зі­брані в 6—10-квіткові кільця, що утворюють верхівкові перерив­часті колосовидні суцвіття; віно­чок голубий або фіолетовий, рід­ше — білий або рожевий. Плід — з чотирьох горішків. Цвіте у лип­ні — серпні.

Поширення. Лаванда колоскова походить з Середземномор'я. На території України, переважно в Криму, її культивують як ефіро­олійну, рідше — як декоративну рослину.

Заготівля і зберігання. Для ви­готовлення ліків використовують квітки (Flores Lavandulae), рідше траву (Herba Lavandulae). Су­цвіття зрізають через 1—1,5 тиж­ня після початку цвітіння, зв'я­зують у снопики, швидко сушать і обмолочують (відділяють квіт­ки від стебел). Вихід сухих кві­ток становить 14—15%. Із свіжо­зібраних суцвіть одержують ла­вандову олію (Oleum Lavandulae). Квітки й суцвіття, як сировина для одержання лавандової олії, входять до фармакопей 16 країн світу. Траву заготовляють в період цвітіння рослини. Квітки і траву аптеки не відпускають.

Хімічний склад. Усі частини рос­лини містять ефірну олію (стеб­ла — 0,19%, листки — 0,37%, су­цвіття — 0,8—1,2%), до складу якої входять ліналоол і його складні ефіри з різними кисло­тами, кумарини, герніарин, урсо­лова кислота, дубильні речовини.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Лавандову олію, яка має антисептичні властивості, ви­користовують для лікування гній­них ран і гангрени, для покра­щення запаху різних лікарських форм, які вживаються зовнішньо. При ревматизмі й невралгічних болях розведену в спирті лаван­дову олію використовують як подразнюючий засіб, який зумов­лює приплив крові до шкіри. Лавандову олію використовують і в ароматерапії. Відділ медичної ботаніки Центрального ботанічного саду України розробив композиції летких біологічно активних речовин ви­щих рослин (аніс, лаванда, м'ята, троянда, шавлія тощо), які рекомендуються для застосування з метою оптимізації середовища закритих приміщень і підвищення працездатності людей, робота яких пов'язана з постійним нер­вово-емоційним напруженням. Дозоване введення в повітря при­ладом «Фітон» високоактивних фітонцидних композицій зумов­лює загибель дифтерійних бакте­рій, стрептококів і гноєтворних стафілококів на 80—97%, забез­печує поліпшення функціонуван­ня нервової й серцево-судинної системи, зменшує стомлення, під­вищує реактивність організму лю­дини. Ароматерапію можна роз­глядати як складову частину но­вого наукового напряму фіто­дизайну. Лавандова олія широко використовується в фармацев­тичній та парфумерній промис­ловості. Квітки й траву лаванди використовують у народній меди­цині як слабозаспокійливий і спазмолітичний засіб при міг­рені, неврастенії, нервовому сер­цебитті, болях у ділянці шлун­ково-кишкового тракту, як діу­ретичний і такий, що розріджує жовч, засіб. Квітки входять до складу сумішей, які застосовують для лікування нервових, серцево-судинних, шлункових, ниркових та інших захворювань. Сухі су­цвіття рослини використовують у побуті як засіб, що відлякує міль.

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо — настій квіток (20 г сировини на 400 мл окропу, настою­ють до охолодження, проціджують) по півсклянки 3—4 рази на день;

дві столові ложки суміші квіток лаванди, листя м'яти перцевої (по 20 г), кві­ток ромашки лікарської і кореневищ з коренями валеріани лікарської (по 30 г) настоюють 15 хвилин на склянці окропу й випивають за день при без­сонні;

одну столову ложку суміші квіток лаванди, листя м'яти перцевої і розмарину справжнього, коріння первоцвіту весняного, кореневищ з ко­ренями валеріани лікарської (по 20 г) заварюють склянкою окропу, настою­ють до охолодження і п'ють по 2 склян­ки на день при мігрені.

Зовнішньо — настій на олії (1 ча­стина квіток на 5 частин соняшни­кової олії, настоюють 1—2 місяці) для втирань при вивихах і забиттях (як болетамувальний засіб);

настій трьох столових ложок суміші квіток лаванди (10 г), трави чебрецю звичайного (30 г), листя розмарину справжнього (10 г), квіток ромашки лікарської (30 г) в 0,5 л окропу використовують для примочок при екземі;

200—300 г суміші трави лаванди, чебрецю повзучого і шавлії лікарської, листя м'яти перцевої, кві­ток ромашки лікарської, кореневищ аїру тростинового у співвідношенні 2:8:5:5:5:5 настояти 15 хвилин на 2—3 л окропу, процідити і вилити в ванну (температура води 32—40°, три­валість процедури — 30 хвилин; діє заспокійливо, дезинфікує і тонізує шкіру).