Латук дикий (Laciuca serriola);
кокиш, латук компасний; латук дикий

Дворічна трав'яниста сіро-зелена з молочним соком рослина родини айстрових (складноцвітих). Стеб­ло пряме, борозенчасте, білувато-жовтувате, голе або внизу вкрите жорсткими щетинками, 60—120 см заввишки. Листки сидячі, зі стрілковидною основою, виїмчасто-перисторозсічені, з оберне­ними назад частками, по краю дрібноколючозубчасті, знизу по середній жилці щетинисті, спря­мовані вгору. Квітки язичкові, двостатеві, блідо-жовті, в числен­них дрібних небагатоквіткових кошиках, що утворюють волоте­видне суцвіття. Плід — сім'янка. Цвіте у червні — вересні.

Поширення. Латук дикий росте як бур'ян на городах, у садах по всій території України.

Сировина. З лікувальною метою використовують листя рослини (Folia Lactucae) і затверділий мо­лочний сік, так званий лактукарій (Lactucarium). Листя збирають пе­ред початком розпускання коши­ків. Сушити його треба по мож­ливості швидко. Щоб одержати лактукарій, зрізують верхівку роз­квітлої рослини, а молочний сік, що витікає з рани, збирають но­жем у чашку, де він і засихає. Цю операцію повторюють кілька разів на день, роблячи щоразу но­вий зріз трохи нижче попередньо­го зрізу.

Рослина неофіцинальна.

Хімічний склад. Усі частини рос­лини містять молочний сік, до складу якого входять гіркоти лактуцерин, лактуцин і лактуциктин, алкалоїди, смоли та інші речо­вини.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Латук дикий виявляє седативну, спазмолітичну й сечо­гінну дію. Настій листя і лактукарій застосовують при нервовому безсонні, підвищеній рефлектор­ній збудливості, болях, бронхітах, ларингітах, коклюші, бронхіаль­ній астмі та як допоміжний засіб при лікуванні епілепсії. Як діуре­тичний засіб латук рекомендують при подагрі, захворюваннях сечо­вого міхура і при водянці.

Лікарські форми і застосування. Внутрішньо — настій листя (1 чайна ложка сировини на 3 склянки окропу, настоюють 4 години, проціджують) по 1 столовій ложці 3 рази на день до їди.

Рослина отруйна. Передозування небез­печне!