Лобода біла (Chenopodium album);
марь белая

Однорічна трав'яниста сіро-зе­лена, вкрита борошнистою пово­локою рослина родини лободових. Стебло прямостояче, дуже роз­галужене, борозенчастосмугасте, 10—100 см заввишки. Листки чергові, прості, довгочерешкові, ромбовидно-яйцевидні, рідше — ланцетні, неправильно зубчасті або цілокраї, тонкі. Квітки двоста­теві, 5-членні, дрібні, малопо­мітні, зібрані в волотевидне суц­віття; листочки оцвітини зелену­ваті, з борошнистою поволокою, овальні, на спинці — з кілем. Плід — однонасінний горішок з тонким плівчастим оплоднем; на­сінини горизонтальні, сочевице­подібні, чорні. Цвіте у липні — вересні.

Поширення. Лобода біла трапля­ється в посівах, на городах, засмі­чених місцях, біля доріг по всій території України.

Сировина. Для виготовлення лі­ків використовують траву (Herba Chenopodii albi), зібрану в період цвітіння рослини, і насіння (Semen Chenopodii albi).

Рослина неофіцинальна.

Хімічний склад. Трава лободи білої містить алкалоїди, бетаїн, сапоніни, флавоноїди, вітаміни (В₁, В₂, С, Е, каротин), барвник, стероїд ситостерин, ліпіди, ефірну олію, щавлеву кислоту, фенол­карбонові кислоти (ванілінова і ферулова). У насінні є жирна олія (4,2—9,1%), тритерпенові сапоніни і незначна кількість алкалоїдів.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Експериментально доведено, що лобода біла має антибактеріальні і естрогенні вла­стивості. У вітчизняній і зару­біжній народній медицині росли­ну використовують як протиза­пальний, болетамувальний, седа­тивний, відхаркувальний, пронос­ний, сечогінний і протиглисний засіб. Всередину настій трави приймають при кашлі, бронхітах, туберкульозі легень, гастралгії, виразковій хворобі, запаленні і спазмах органів травлення, метео­ризмі, хворобах печінки і селезін­ки, при неврастенії, істерії, мігре­ні, паралічах, судомі, гіпергідрозі та золотусі. Зовнішньо настій тра­ви використовують при карієсі зу­бів, для лікування ран, спричине­них укусами комах, дерматитів та інших захворювань шкіри. При­парки з трави рекомендуються як болетамувальний засіб при ревма­тизмі й радикуліті, при мозолях тощо. Порошком із сухого листя присипають запрілості у дітей. Сік трави пили при істерії і при тепловому ударі. Свіже листя вживали як ефективний проти­цинготний засіб. До лікувально-профілактичного харчового ра­ціону рекомендується включати салати з молодого листя рослини. Молоді пагони і листя додають до супів, використовують для приготування пюре, соусів тощо. Насіння росли­ни використовують при хворобах печінки й селезінки та проти глис­тів. У переробленому вигляді (кру­пи, борошно) насіння використо­вують і в їжу, але при цьому слід пам'ятати, що тривале вживання його спричинює виведення з ор­ганізму надмірної кількості азоту, захворювання нервової системи і органів травлення, менорагію та аборти.

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо — настій трави (1 сто­лова ложка сировини на 200 мл окропу, настоюють 2  години) по 1—2 столові ложки 3—4 рази на день при шлунково-кишкових захворюван­нях.

Зовнішньо — настій трави (готують як у попередньому прописі) для по­лоскань і примочок; три столові ложки трави загортають у марлю, занурюють в окріп, виймають і прикладають до хворої ділянки тіла при ревматизмі, ра­дикуліті, люмбаго та мозолях.