Лобода смердюча (Chenopodium  vulvaria);
марь вонючая

Однорічна трав'яниста з борош­нистою поволокою рослина ро­дини лободових. Стебло висхідне або розпростерте, від основи гіллясте, 10—60 см заввишки. Листки чергові, довгочерешкові, яйцевидні, ромбовидно-яйцевидні або дельтовидно-яйцевидні, тупу­ваті, цілокраї. Квітки двостатеві, 5-членні, зібрані на кінці стебла й гілок та в пазухах верхніх листків у короткі й густі коло­совидні суцвіття; листочки оцві­тини тупі, вище середини — зрос­лі. Плід — горішок. Цвіте у лип­ні — вересні.

Поширення. Рослина трапляється по забур'янених та смітних міс­цях, на схилах по всій терито­рії України.

Сировина. Для виготовлення ліків використовують траву, зібрану в період цвітіння рослини.

Росли­на неофіцинальна.

Хімічний склад. Трава лободи смердючої містить ефірну олію, алкалоїди, бетаїн (1,14%), три­метиламін, холін, дубильні речо­вини та барвник.

Фармакологічні властивості і ви­користання. В народній медицині лободу смердючу використову­ють як протиглисний, протига­рячковий, болетамувальний і мат­ковий засіб. Вона використову­ється і як замінник валеріани (седативний засіб). Настій трави цієї лободи вживають при іс­терії, мігрені, ревматизмі й різних судомах, а настойку трави — при простуді й жіночих хворо­бах. Зовнішньо настоєм трави користуються при кропивниці й корості.

Лікарські форми і застосування. Внутрішньо — настій трави (2 чайні ложки сировини на 200 мл окро­пу настоюють 30 хвилин) по 1 столовій ложці 3—4 рази на день за 10—15 хви­лин до їди.