Льон звичайний (Linum usitatissimum);
лён обыкновенный

Однорічна трав'яниста рослина ро­дини льонових. Стебло пряме, ци­ліндричне, вгорі розгалужене, 70–100 см заввишки. Листки чер­гові, сидячі, вузьколанцетні, по краю гладенькі. Квітки правиль­ні, двостатеві, 5-пелюсткові, зібра­ні в розлогі щитковидні суцвіття; пелюстки голубі, з темно-синіми прожилками, на верхівці – ціло­краї або трохи зарубчасті. Плід – коробочка. Цвіте у червні – серпні. Плоди достигають у серп­ні – вересні.

Поширення. Льон звичайний куль­тивують як прядивну і олійну рослину.

Заготівля і зберігання. Для лікар­ських потреб заготовляють насін­ня льону (Semen Lini). Сім'я льо­ну відпускається аптеками. Строк придатності – 3 роки. У народній медицині використовують і траву, яку заготовляють в період цві­тіння рослини.

Хімічний склад. У насінні льону звичайного є слиз (до 12 % ), ву­глеводи, глікозид лінамарин та жирна олія (30–48 % ), до складу якої входять гліцериди ліноле­нової (35–40%), лінолевої (25– 35 % ), олеїнової (15–20 % ), паль­мітинової  і  стеаринової кислот.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Насіння льону нале­жить до м'якодіючих проносних засобів. Набухаючи в шлунково-кишковому тракті, воно подразнює слизову оболонку кишок і цим посилює перистальтику. Швидкому просуванню кишко­вого вмісту сприяє й жирна олія, що є в насінні. Поряд з цим пре­парати з насіння льону мають обволікаючі й протизапальні вла­стивості, зумовлені наявністю в ньому значної кількості слизу. Найдоцільніша форма застосу­вання насіння льону – у вигляді слизу (Mucilaginis seminis Lini). Всередину його дають при за­паленні слизової оболонки ди­хальних шляхів, травного кана­лу і органів сечовиділення, при загостренні виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, при харчовому отруєнні та у ви­падку запорів. Лікувальні власти­вості має і лляна олія (Oleum Lini). Її приймають усередину при спастичних запорах, дизен­терії, геморої, нирковокам'яній і жовчнокам'яній хворобах, у ра­зі порушень жирового обміну та при атеросклерозі. Настій су­хої трави рослини використову­ють як сечогінний засіб при захворюванні нирок і сечового міхура. Свіжопотовчене лляне на­сіння використовують у вигляді припарок при фурункулах і наривах як засіб, що прискорює наривання їх. Лляну олію засто­совують для гоєння ран і опіків (в останньому випадку її змі­шують з сирим яйцем). З неї виготовляють препарат лінетол, який використовують для про­філактики й лікування атеро­склерозу. Проводять 4–5 курсів лікування з перервами між, ними на 2–4 тижні. Тривалість курсу лікування– 1 – 1,5 місяця. Ліне­тол ПРОТИПОКАЗАНИЙ при гострих порушеннях функції ки­шечника (проноси) та при по­силенні болів при холециститі. Як зовнішній засіб лінетол застосовують при опіках і проме­невих ураженнях шкіри.

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо – настій сухої трави (1 столова ложка сировини на 200 мл ок­ропу) по 1 столовій ложці 3-4 рази на день; слиз насіння льону (1 частино ці­лого насіння на 30 частин окропу, збовтують 15 хвилин, проціджують і віджимають) по чверті склянки 3 рази на день за 30 хвилин до їди, го­туючи безпосередньо перед вживан­ням (курс лікування–2–3 тижні); сві­жу лляну олію вживають по 1 сто­ловій ложці 4–5 раз на день; лінетол (Linaetholum) приймають уранці без­посередньо перед їдою або під час їди по 20 мл (півтори столової ложки) 1 раз на день; столову ложку су­міші лляного сім'я (20 г), плодів ялів­цю звичайного (20 г), листя чорниці звичайної (40 г). і трави приворотня звичайного (10 г) настоюють 6 годин на склянці холодної води, кип'ятять 15 хвилин, проціджують і п'ють по 1 склянці 2–3 рази на день при діабе­ті.

Зовнішньо – суміш (порівну) лля­ної олії і вапняної води або суміш ретельно змішаних у пляшці 1 склянки лляної олії і 4 сирих яєць для лікування опіків.