Морошка приземкувата (Rubus chamaemorus);
морошка, глажевник; родина Розових(Rosaceae);
морошка приземистая

Ця рослина більше відома жителям Сибіру і північних областей Росії; у середній смузі вона зростає лише на півночі Тверської області. Морошка — близька родичка малини, але суттєво відрізняється від неї за розмірами, формою листків та кольором зрілих плодів. Це трав'янистий багаторічник заввишки від 5 до 25 см, з довгим повзучим кореневищем. Листки морошки округлониркоподібні, п'ятилопатеві, зморшкуваті. Квітки білі, одиночні, цвітуть у травні-червні. Плід — кістянка, спочатку червона, а при дозріванні (липень-серпень) — оранжева. Розмноження рослини, як правило, вегетативне. Морошка росте здебільшого у тайзі, лісотундрі та тундрі, на сфагнових болотах і торфовищах. Звичайна рослина по всій території Сибіру, крім південної частини. У цьому регіоні Росії вона зростає у лісовій, тундровій і високогірній зонах.

Плоди морошки містять 3-6% цукрів (глюкози і фруктози), лимонну та яблучну кислоти, вітамін С (до 200 мг%) і каротин (провітамін А). Вітаміни зберігаються при швидкому заморожуванні та розморожуванні ягід.

У народній медицині плоди рослини використовують як ефективний жарознижувальний засіб.

Ягоди морошки дуже смачні. їх їдять свіжими, готують варення, джеми, киселі. Морошковий морс добре тамує спрагу. О.С. Пушкін дуже любив морошку й просив її після дуелі — вона полегшувала страждання поета.

У тундрі зростає не так вже й багато медоносних рослин, і морошка — одна з них. Медова продуктивність її заростей досягає 80-100 кг з 1 гектара. Мед прозорий і приємний на смак.