Мучниця звичайна (Arctostaphylos uva-ursi, синонім — Arbutus uva-ursi);
ведмежі вушка, медвеже вухо, ведмежий виноград, ведмежа ягода; родина Вересових (Еrісасеае);
толокнянка обыкновенная

Часто, збираючи брусницю, покладеш одну-другу ягоду до рота. І раптом... що таке? Замість соковитої ягоди на зуб потрапляє щось борошнисте, неприємне на смак та ще й з великою кісточкою. Не варто дивуватися. Це мучниця звичайна, яку лагідно називають у народі ведмежими вушками, мабуть, за округлі, надзвичайно подібні на брусничні, листки. Місця зростання брусниці та мучниці зазвичай співпадають, проте ведмежі вушка трапляються рідше.

Мучниця звичайна — вічнозелений розпростертий кущик. Стебла лежачі, сильно розгалужені, завдовжки 25-120 см. Листки чергові, довгасто-оберненояйцеподібні, шкірясті, як у брусниці, проте зісподу не мають крапчастих залозок. Квітки двостатеві, правильні, білі чи блідо-рожеві, у пониклих китицях, цвітуть у травні-червні. Плід — червона ягодоподібна борошниста кістянка, дозріває у липні-серпні. Поширена мучниця на півночі Європейської частини Росії, у Західному і Східному (рідше) Сибіру, на Далекому Сході, зазвичай у біломохових борах, на піщаних грунтах. На Крайній Півночі заходить у лишайникову тундру. В Україні мучниця невеликими острівцями зростає на Поліссі у соснових лісах, на сухих піщаних Грунтах.

Збирають тільки листки мучниці (іноді і з квітами) під час цвітіння і ціле літо до вересня. Заготовляють Росте на Поліссі, зустрічається невеликими острівками. З висушених стебел мучниці листки легко відпадають. За хімічним складом листя містять арбутин (понад 6 %), метиларбутин, пірогалові дубильні речовини (30— 55 %), галову, егалову, урсулову, хінну, мурашину та інші кислоти, галотанін, егалотанін, гідрохінон, уваол, гіперозид, кверцетин, кверцитрин, ізокверцитрин, мірицетин, мірицитрин, мінеральні солі, невелику кількість ефірної олії, фенолові і флавонові глікозиди.
Вважається в народі, що всі хвороби нирок, сечового міхура, особливо запалення нирок, камені в них і в сечовому міхурі, особливо при кривавій сечі, неможливо лікувати без листків мучниці. її ж додають до сумішей при лікуванні цих і багатьох інших хвороб, викликаних порушеним обміном речовин в організмі. Дози в народі: від 5,0—15,0 до 30,0 г на 150,0—250,0 до 500,0 г води. Варять на слабому вогні 15 хвилин, дають устоятися 20 хзилин, проціджують і п’ють по півсклянки тричі на день або по 1 столовій ложці через кожну годину.

Лікарські властивості рослини широко відомі, її застосовують і в науковій, і в народній медицині.

Для приготування препаратів використовують листки мучниці. Гілочки рослини збирають під час цвітіння. Сушать під укриттям на повітрі чи у добре провітрюваних приміщеннях, після чого листки відокремлюють від стебел. Зберігають готову сировину в сухому вентильованому приміщенні протягом п'яти років. Листя мучниці відпускають у спеціалізованих аптеках.

Сировина рослини містить глікозиди, дубильні речовини, органічні кислоти, флавоноїди, смоли, сліди ефірної олії, мінеральні солі та інші сполуки.

Листки мучниці використовують як антисептичний і сечогінний засіб, особливо при інфекційних захворюваннях сечовивідних шляхів. У народній медицині настої і відвари листя рослини вживають при гематурії (кров у сечі), затримці сечовипускання, нічному нетриманні сечі, малярії, туберкульозі легень, атонії кишечнику, проносі та цукровому діабеті. Мучниця часто входить до складу сечогінних чаїв і зборів. Зовнішньо настої і відвари рослини застосовують для прискорення загоєння ран і шкірних виразок.

Відвар з листків мучниці приймають також при ослаблених нервах і при венеричних хворобах. В цих випадках на 3 склянки сирої води беруть 1 столову ложку з верхом листків мучниці і варять, поки не випарується ‘/з рідини. Решту відціджують і п’ють щодня по 2 склянки протягом дня. При цьому забороняють алкогольні напої. Такий же відвар п’ють при атонії кишок.
Слід звернути увагу дослідників на лікування мучницею нервових хвороб. Змішують листки мучниці з травою собачої кропиви (2.9.4) порівну і п’ють відвар, для чого беруть по 1 столовій ложці однієї і другої рослини на 3 склянки води і варять без кришки, поки не випарується 1/з- Решту рідини відціджують і випивають за день у 3-4 прийоми.

В посібниках офіційної медицини вказується на ефективну дію мучниці при лужній реакції сечі. Призначається вона як сечогінне, протизапальне, дезинфікуюче, салуретичне і як антисептичне (незалежно від реакції сечі) при хворобах нирок і сечового міхура, гострих і хронічних пієлонефритах, циститах, уретритах. Одну столову ложку листя настоюють у термосі або, частіше, відварюють 5 хвилин з настоюванням до вистигання.

Приймають по 1/4—1/3 склянки З—4 рази на день або по столовій ложці 4—8 разів. Лікар при доцільності призначає мучницю і при гломерулонефритах. Протипоказана при вагітності. Настій чи відвар мучниці (особливо прохолоджений) може викликати нудоту чи кропивницю (висипання). В болгарських джерелах вказується, що при кип’ятінні екстрагується значна кількість танінових (сильно в’яжучі) речовин, що діють подразнююче на слизисту -шлунково-кишкового тракту. Відомо, однак, що при тривалому кип’ятінні таніни випадають в осадок, так що від-цідження відвару через густу цідилку затримує їх.

Мучниця (ведмежі вушка) — важлива і давно відома в народі і науці лікарська рослина, достатньо вивчена, з досить широким спектром лікувального використання. Зробимо спробу підсумувати дані про її застосування самої та в зборах (сумішах) з усвідомленням того, що, ясна річ, всіх доцільностей її використання не охопимо. Ведмежі вушка як лікувальний засіб сечогінний, протизапальний, в’яжучий, обволікаючий, жовчогінний; жарознижуючий, потогінний; протиревматичний; при нефриті, ниркових кровотечах, каменях у нирках, сечовому міхурі, запальних процесах у сечовому міхурі, застоях сечі у нирках, запаленні сечовипускного каналу; при водянці живота; запаленні суглобів (артрит); при захворюваннях шкіри внаслідок порушеного обміну речовин; при ураженні м’язів, шкіри, нервів (дерматоміозит); при діабетах, ожирінні; при гастритах з пониженою кислотністю, кольках, катарі тонких кишок (ентеріти), запаленні заднього проходу і частини біля прямої кишки (парапроктит), при поносах. Мучниця збуджує апетит; вживається також при бронхітах і навіть при туберкульозі легень, при астмі, ангіні, виразках у роті, запаленні мигдаликів, ясен; запаленні піхви, придатків яєчників, атонії матки, при відсутності і при болісних менструаціях, при внутрішньому запаленні шийки матки, кровотечах під час і після пологів; при безсонні, нервових збудженнях, неврастенії, істерії, як заспокійливе; як протипухлинне, як засіб при венеричних хворобах, і при лімфогранулематозі.
Листя мучниці зберігають в ящиках, викладених папером (до 5 років).

При передозуванні та тривалому вживанні препаратів мучниці звичайної може виникнути блювання, пронос, подразнення нирок і викидень у вагітних. У разі необхідності тривалого застосування мучниці її поєднують з іншими травами, що мають сечогінні та протизапальні властивості.

У голодні роки в країнах Скандинавії плоди мучниці мололи на порошок і додавали до зернового борошна при випіканні хліба.

Холодний настій листків. 1 столову ложку сировини заливають 400 мл кип'яченої води кімнатної температури, настоюють 6-8 год., проціджують. Приймають по 1-2 столові ложки 3-4 рази на день.

Настій листків. 1 столову ложку сировини заливають 200 мл окропу, настоюють 15-20 хв., проціджують. Приймають по 1/2-1/3 склянки 3-4 рази на день через 30-40 хв. після їди.

Настій листків (зовнішнє). 1 столову ложку сировини заливають 200 мл окропу, настоюють 15-20 хв., проціджують. Використовують для обмивань, примочок і компресів.

Відвар листків (зовнішнє). 10 г сировини (1 столова ложка) на 200 мл окропу. Відварюють протягом 10-15 хв., проціджують. Для обмивань, примочок і компресів.