Мигдаль звичайний (Amygdalus communis);
миндаль обыкновенный

Гіллястий кущ або невелике (4—8 м заввишки) дерево родини розо­вих. Має пагони двох типів: ви­довжені вегетативні і вкорочені генеративні. Кора на однорічних пагонах червонувато-коричнева, на гілках — сіро-бура, на стовбу­рі — сіро-чорна. Листки чергові, ланцетні, залозисто-пилчасті, за­гострені. Квітки правильні, 5-пе-люсткові, двостатеві, майже си­дячі, одиничні або розміщені попарно; пелюстки білі або світ­ло-рожеві. Плід — кістянка; кі­сточка дірчасто-ямчаста, стисла, овальна, з поверхні гладенька. Цвіте у лютому — березні, до роз­пускання листя. Існують дві фор­ми мигдалю звичайного, які мор­фологічно не розрізняються: з солодким ядром (var. sativa, си­нонім — var. dulcis) і з гірким (var. amara).

Поширення. Гіркомигдальні дере­ва дико ростуть у горах Копет­дагу (Туркменія), у західному Тянь-Шані та в південній Вірме­нії. На Україні, переважно в Кри­му, мигдаль вирощують. У куль­турі переважно сорти з солодким ядром.

Заготівля і зберігання. Для ме­дичних потреб використовують ядра плодів (Semina Amygdali excorticate) і листя (Folia Amygdali). Плоди збирають повністю стиглими, коли вони починають жовтіти і випадати з оплодня. Досушують їх на сонці або в при­міщенні, яке добре провітрю­ється. Готову сировину збері­гають у сухому місці, стежачи, щоб її не ушкоджували гризуни. Строк зберігання — 4 роки.

Хімічний склад. Насіння солод­кого мигдалю (Semen Amygdalae dulces) містить жирну олію (30— 62%), білок (до 20%), сахаро­зу (10%), глюкозу, гумоподібні речовини (2—3%), слиз (3%), емульсин, ліпазу та інші фермен­ти, вітаміни В, (0,15—0,22 мг %), В₂ (0,62 мг %), В₅, В₆, РР (4,8 мг %), С (6—18 мг %), каротин (0,02— 0,17 мг %), дубильні речовини (0,17—1,39%), аспарагін та холін, 18 макро- і мікроелементів (до 3%) — кальцій, магній, натрій, залізо, марганець, мідь, барій та інші. Насіння гіркого мигдалю (Semen Amygdalae amarae) відріз­няється меншим вмістом цукрі (3—5%) і жирної олії (35—38%) та наявністю глікозиду синильної кислоти амигдаліну (1,5—8%). Жирна олія солодкого та гіркого різновидів мигдалю складається з олеїнової (понад 70%), лінолевої (20%) та пальмітинової (3%) кислот, фітостерину (0,3%) та гліцеридів насичених жирних кислот (до 5%).

Фармакологічні властивості і ви­користання. Солодкий мигдаль ре­комендують вживати при недо­крів'ї, астенії, після перенесених виснажливих хвороб, при затрим­ці росту у дітей та як ліки від судомного кашлю, при підвищеній кислотності шлункового соку, виразці шлунку, особливо у за­взятих курців (тамує епігастральний біль). Гіркий мигдаль для їжі непридатний. Він містить амигдалін, який під дією соляної ки­слоти шлунку та ферменту емуль­сину (є в самому мигдалі) роз­кладається на глюкозу, бензой­ний альдегід і дуже отруйну си­нильну кислоту. З одного плоду гіркого мигдалю може надійти в організм близько 1 мг синиль­ної кислоти. Вважається, що для дорослої людини смертельною до­зою є 30—60 плодів гіркого миг­далю, а для дитини — 7—15. Роз­товкуючи ядро солодкого мигда­лю з водою або молоком, одер­жують мигдальне молоко (Emulsio Amygdalarum), яке застосову­ють при опіках і інших ушкод­женнях шкіри, при сверблячці, як косметичний засіб при дифуз­ному облисінні та для догляду за шкірою всіх типів. Мигдалева олія (Oleum Amygdalarum), яку добувають холодним пресуванням ядер солодкого й гіркого мигда­лю, застосовується при гастриті, колітах, як проносний засіб при запорах (особливо у немовлят) і як основа для лініментів та ін­ших галенових препаратів, а та­кож як розчинник для препара­тів, які використовують у вигля­ді ін'єкцій. Як зовнішній засіб мигдалеву олію використовують при сверблячці і пролежнях. Ра­фінована мигдалева олія, одержа­на гарячим пресуванням, викори­стовується як харчовий продукт і в парфюмерній промислово­сті, а нерафінована — у милова­рінні. З макухи солодкого мигда­лю виготовляють мигдалеві ви­сівки (Furfur Amygdalarum), які використовують у косметиці як засіб, що пом'якшує і очищає шкіру. З макухи гіркого мигдалю шляхом переганяння з водяною парою одержують гіркомигдалеву воду (Aqua Amygdalarum amararum). Для цього макуху под­рібнюють на порошок, залива­ють водою у співвідношенні 1:7, залишають кілька годин для бро­діння, а після цього проводять переганяння. Одержана таким чи­ном гіркомигдалева вода містить до 0,25% синильної кислоти і використовується як ефективний седативний засіб при бронхіаль­ній астмі, катаральному бронхіті, гастралгії, кашлі, безсонні та від нестримного блювання; місце­во — як знеболюючий засіб. У гомеопатії настойка гіркого мигдалю використовуєть­ся при астмі, епілепсії, дифтерії.

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо — настій сухого листя (1 столова ложка сировини на 200 мл окропу) по півсклянки 4 рази на день між прийомами їжі як протикашле­вий засіб;

мигдалеву олію п'ють нат­щесерце (дорослим — 3 столові ложки, дітям і людям похилого віку — 1) як проносний засіб;

30 г ядер солодкого мигдалю і одне ядро гіркого розтов­кти, змішати з 100 г молока і 50 г вершків і прийняти за день за 2 рази при виразці шлунка (приймати за 30 хвилин до іди);

настій на олії (100 г солодкого мигдалю тонко подрібнити, змішати з 2 столовими ложками по­рошку з листя розмарину справжньо­го, додати 800 г маслинової олії, на­стояти один місяць, процідити) по 1 сто­ловій ложці через кожні 2 години при гострому запаленні тонкого кишечни­ка з діареєю;

мигдалеве молоко (100 г солодкого мигдалю розтовкти з не­великою кількістю води і цукру, до­дати 2 л води, в якій було розчинено 100 г цукру, добре розмішати) по пів­склянки 3 рази на день до їди як по­м'якшувальний засіб при кашлі й га­стриті;

солодкий мигдаль вживати по 10 штук три рази на день до їди про­тягом 3 днів, а наступний тиждень — тільки вранці по 20 штук при під­вищеній кислотності шлункового соку.

Зовнішньо — мигдалеве молоко (по­трібну кількість мигдалю розтерти з молоком у співвідношенні 1:10 до стану кашки) і мигдалеву олію за­стосовувати для змащування.