Морква посівна (Daucus sativus);
морква їстівна; морковь посевная

Дворічна трав'яниста жорстково­лосиста рослина родини селеро­вих (зонтичних). У перший рік утворює розетку листків і м'яси­стий коренеплід червоно-оранже­вого, жовтого або білого кольору, на другий — розетку листків, квіт­кові стебла й плоди. Стебло пря­мостояче, 30—100 см заввишки. Листки чергові, черешкові, двічі або тричі перисторозсічені, три­кутні. Квітки правильні, дрібні, білі, червонуваті або жовтуваті, зібрані в складні зонтики. Плід — двосім'янка. Цвіте у червні — липні.

Поширення. Моркву посівну виро­щують по всій території України як овочеву і кормову рослину.

Сировина. Для медичних потреб використовують плоди (Fructus Dauci sativi), коренеплоди (Radix Dauci recens) і зрідка листя росли­ни (Folia Dauci sativi). Листя зби­рають під час цвітіння рослини і сушать у затінку на вільному повітрі. Плоди заготовляють під час повної стиглості (зрізані зон­тики підсушують і обмолочують). Готову сировину зберігають у за­критих коробках. Коренеплоди споживають свіжими або варять.

Хімічний склад. Коренеплоди моркви містять В-каротин (до 24 мг %) та інші каротиноїди, ні­котинову (0,55—1,47 мг %), пантотенову (0,26 мг %) і фолієву кисло­ти та інші вітаміни (Е—0,63 мг %, С, В₁, В₂, В₆, біотин), флавоноїди (22—60 мг %), фосфоліпіди, ле­цитин, стероли, інозит (48 мг %), цукри (3,4—12,0%), пектинові ре­човини (0,3—0,8%), клітковину (0,7—2,0%) і макро- та мікроеле­менти (калій, магній, фосфор, хлор, йод, алюміній, бор, ванадій, залізо, кобальт, мідь, марганець, цинк). У насінні є жирна й ефірна олії, флавоноїди та кумарини. Із листя виділено піролідин і дауцин.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Коренеплоди моркви вживають не лише як продукт хар­чування, а й як цінний лікуваль­ний засіб. Як джерело каротину сиру моркву або свіжий морквя­ний сік призначають хворим на гіпо- й авітаміноз А (при хворій печінці і зниженій функції щито­видної залози лікування авітамі­нозу А малоефективне!), вагітним жінкам і матерям-годувальницям (підвищується секреція молока), людям, професія яких пов'язана з напругою зору, при інфаркті міокарда, як допоміжний ліку­вальний засіб при кон'юнктивітах, кератитах, блефаритах, гемерало­пії (куряча сліпота) і стомленні сітківки. Як легкий проносний засіб морква використовується при хронічних запорах і геморої, як сечогінний — при хворобах ни­рок. Наявністю значної кількості йоду (5 мкг/100 г сирої маси) по­яснюється застосування моркви при зниженій функції щитовидної залози. Заслуговують на увагу й повідомлення про ефективне за­стосування моркви при захворю­ваннях, пов'язаних з порушенням мінерального обміну (хронічні об­мінні поліартрити, остеохондроз, жовчнокам’яна і нирковокам’яна хвороби). Морквяний сік з медом використовують у народній меди­цині при простуді, розладах трав­лення, статевому безсиллі (по сто­ловій ложці кілька разів на день). У дитячій практиці морквяний сік дають як легкий проносний, прогизолотушний і глистогінний (особливо проти гостриків) засіб та як засіб, що підвищує стій­кість організму до простудних і шкірних захворювань, сприяє ростові й розвиткові дитини. При загостренні виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, запальних процесах тонкого й тов­стого відділів кишечника вживати моркву всередину протипоказано. Зовнішньо як болетамувальний, протизапальний і антисептичний засіб терту моркву застосовують для гоєння ран, опіків, відморо­жень, золотушних і цинготних ви­разок та при панариції. Свіжим соком полощуть рот при стомати­тах, змащують ротову порожнину у дітей при пліснявці. В дермато­логії терту сиру моркву застосо­вують місцево для лікування со­нячного дерматиту, а в космети­ці — для накладання масок при сухості шкіри обличчя. Корене­плоди моркви використовують і як сировину для промислового виробництва каротину, олійний розчин якого застосовують у ви­гляді примочок, компресів, емуль­сій при лікуванні хронічних за­хворювань шкіри, гнійних ран, опіків, відморожень та уражень слизових оболонок, носа і глотки. Насіння моркви використовують як засіб, що має сечогінні, холе­ретичні, солерозчинні, вітрогінні та протиглистяні властивості. Су­шене листя моркви заварюють як чай і п'ють при геморої.

Лікарські форми і застосування. Внутрішньо — настій плодів (1 сто­лова ложка сировини на 200 мл окропу, настояти у термосі протягом ночі) по півсклянки 5—6 раз на день до їди при нирковокам'яній хворобі й метеоризмі (пити гарячим!);

свіжий сік по 1 столо­вій ложці 4—5 раз на день, додаючи безпосередньо перед вживанням мед або цукор на смак (дітям дають по 1 сто­ловій ложці 2 рази на день зранку і ввечері натщесерце як глистогінний засіб і при проносі).

Зовнішньо — дві стерті морквини змішують з одним попередньо збитим білком і чайною ложкою прованської олії або молока і невеликою кількістю крохмалю, наносять одержану суміш на обличчя і через 30 хвилин змивають теплою водою.