Мушмула звичайна (Mespilus germanica);
мушмула обыкновенная

Колючий кущ або невисоке (1,5—5 м заввишки) дерево родини ро­зових. Гілки червонаво-бурі, в мо­лодому стані опушені, пізніше — голі. Листки чергові, короткочерешкові, прості, суцільні, видовженоланцетні або видовженоеліптичні, до 12 см завдовжки і 4 см завширшки, цілокраї або дрібно­зубчасті (на кінцях зубчиків є чер­вонаві залозки), в молодому віці з обох боків опушені, згодом — зверху темно-зелені, розсіяноволосисті або зовсім голі, зісподу — ясно-зелені, білуватопухнасті. Квітки правильні, двостатеві, 5-пелюсткові, 3—5 см у діаметрі, оди­ничні на кінцях вкорочених паго­нів; пелюстки оберненояйцевидні, білі. Плід — несправжня приплюснуто-куляста бурувата кі­стянка з (4) 5 кісточками, зовсім зануреними у м'якуш. Цвіте у травні.

Поширення. Мушмула звичайна росте в Криму у світлих міша­них і хвойних лісах. У південних районах республіки її вирощують як декоративну і плодову рослину.

Сировина. З лікувальною метою використовують плоди і листя рослини. Листя заготовляють з травня по серпень, плоди — восе­ни (у стадії повної стиглості).

Рослина неофіцинальна.

Хімічний склад. Плоди і листя рослини містять значну кількість дубильних речовин. У плодах, крім того, є цукри (до 17%), 0,2— 0,9% органічних кислот (в основ­ному яблучна), до 16 мг % віта­міну С.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Відвари і настої пло­дів та листя мушмули або плоди в натуральному вигляді користу­ються репутацією ефективного в'яжучого засобу. Всередину їх дають при звичайних і кривавих проносах, для збудження апетиту; зовнішньо як протизапальний за­сіб використовують для полоскан­ня горла при ангіні. Плоди мушмули їстівні. Споживають їх після влежування або після перших осінніх приморозків — тоді вони гублять терпкий смак. Про запас плоди консервують у цукровому сиропі. Лікувальні властивості в таких плодів не втрачаються.

Лікарські форми і застосування. Зовнішньо — настій листя (1 столова ложка сировини на 200 мл окропу) для полоскання.