Малина (Rubus idaeus);
малина обыкновенная

Напівкущова рослина родини ро­зових. Має річні вегетуючі па­гони і здерев'янілі дворічні стеб­ла, які утворюють вкорочені квіт­коносні гілочки. Однорічні паго­ни трав'янисті, сизуваті, вкриті численними тонкими червонаво-коричневими шипами, з поник­лою верхівкою; восени вони де­рев'яніють, а наступного року зацвітають і дають плоди. Листки чергові, трійчасті або непарно­перисті, з 3–5(7) листочків, по краю нерівнопилчастих, зверху майже голих, темно-зелених, зі­споду – білоповстистих, середній листочок – на довгому черешку, бічні – сидячі. Квітки двостате­ві, 5-пелюсткові, білі, в щитко­видно-волотистому суцвітті і в пазушних малоквіткових кити­цях. Плід – складна, червона або жовта соковита кістянка. Цвіте у травні – червні. Плоди дости­гають у липні.

Поширення. Дикоросла малина росте в усіх лісових районах і в північній частині Лісостепу (крім Донецького) в лісах, по чагарниках, на лісових заплав­них луках.

Заготівля і зберігання. Для ме­дичних потреб заготовляють ціл­ком стиглі плоди (Fructus Rubi idaei), квітки (Flores Rubi idaei) і листя (Folia Rubi idaei). Зібрані для сушіння плоди сортують (видаляють сторонні домішки і перестиглі та ушкоджені плоди), очищають від квіткових ніжок і квітколожа, прив'ялюють на сон­ці і сушать у вогневих сушарках або в духовці при температурі не вищій за 50° (краще при 35– 40°). Готової сировини виходить 16–18 % . Строк придатності су­шених плодів – 2 роки. Квітки і листя малини збирають у трав­ні – червні і сушать під укрит­тям на вільному повітрі. Ре­комендується заготовляти листя з річних вегетуючих пагонів, обшморгуючи листочки з грубо­го загального черешка. Сухого листя виходить 25 %. Готову си­ровину   (плоди,   квітки, листя) зберігають у сухому провітрю­ваному приміщенні. Сушені пло­ди відпускаються аптеками. Хімічний склад. Свіжі плоди малини містять 3,6–5,7 % цук­рів (глюкоза, фруктоза, сахаро­за), 1,36–2,09 % органічних кис­лот (яблучна, лимонна, винна, саліцилова, мурашина), пекти­нові речовини (0,45–0,71 % ), ка­ротин (0,3–0,6 мг % ), вітамін В2 (0,012 мг %), аскорбінову (12– 45 мг %), нікотинову (0,6 мг %) і фолієву (0,18 мг %) кислоти, 42–85 мг % флавоноїдів (гіперозид, ізокверцитрин, астрагалін, кемпферолрамнозид та ін.), сли­зисті й дубильні речовини, ефір­ну олію, В-ситостерин та інші фі­тостерини, мікро- і макроеле­менти (калій, залізо, марганець, цинк, кобальт та інші). У квітках і листі малини є дубильні ре­човини, флавони, органічні кис­лоти, цукри, вітамін С та міне­ральні солі.

Фармакологічні властивості і ви­користання. В науковій медицині використовують свіжі й сушені плоди малини. Із свіжих плодів виготовляють малиновий сироп (Syrupus Rubi idaei), який ви­користовують для поліпшення смаку ліків. Чай із сушених плодів призначають як потогін­ний і протизапальний засіб при різних простудних захворюван­нях. Протипростудні властивості плодів малини пояснюються на­явністю в них саліцилової кис­лоти.  Сушені плоди  входять до складу потогінних чаїв. Як ді­єтичний продукт плоди малини споживають у натуральному ви­гляді при анеміях, атероскле­розі, гіпертонічній хворобі, цу­кровому діабеті, для збудження апетиту й поліпшення травлен­ня та при екземі. Слід, однак, пам'ятати, що при нефритах і по­дагрі вживання плодів малини протипоказане. Значно ширше використовує малину народна ме­дицина. Так, для заварювання потогінного чаю використовують не тільки сушені плоди, а й про­дукти їхньої переробки (варен­ня, желе, мармелад, сік, тощо). Взимку пагони малини використовують як заварку до чаю, який п'ють при простуді, грипі, зне­силенні після тривалої хвороби та як жарознижуючий засіб. З досвіду народної медицини відомо, що листя малини ха­рактеризується в'яжучими, про­тизапальними, антитоксичними, кровоспинними і кровоочисними властивостями, а квітки – про­тизапальними і антитоксичними. Настій листя п'ють при хворобах органів дихання, кашлі й гаряч­ці, при проносах і ентероколі­тах, при шлункових кровоте­чах і геморої, при надмірних менструаціях та проти висипів на тілі, вугрів і екземи. Зовніш­ньо – настій листя застосовують для полоскання при стоматитах, фарингітах і ангінах, для при­мочок і зрошування при шкір­них захворюваннях. Сушене листя малини входить до складу сумішей трав для приготування гігієнічних ванн, а сік із свіжого листя використовують для ви­готовлення мазі, яку застосову­ють при вуграх і висипах на тілі. Настій квіток приймають усередину при геморої та від гарячки, а зовнішньо його за­стосовують для примочок при кон'юнктивітах, блефаритах і бе­шихових запаленнях та для про­мивання обличчя при вуграх. Настоєм квіток на прованській олії (настоюють 20 днів) лі­кують дерматози, зумовлені уку­сами комах.

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо – настій сушених пло­дів (2 столові ложки сировини на 200 мл окропу, настоюють 15--20 хви­лин, проціджують) по 2 склянки за 1 раз як потогінний засіб (пити га­рячим); настій квіток (20 г сировини на 200 мл окропу) по 1 столовій ложці 3– 4 рази на день; настій листя (2 столові ложки сировини на 500 мл окропу, настоюють 2 години) по пів­склянки 4 рази на день до їди; 1 столову ложку суміші (порівну) пло­дів малини та анісу звичайного, ко­ри верби білої, квіток липи серце­листої і листя підбілу звичайного заливають 2 склянками окропу, ки­п'ятять 5–10 хвилин, проціджують і п'ють гарячим по 1–2 склянки за один раз як потогінний засіб; 1 сто­лову ложку суміші листя малини (20 г) і м'яти перцевої (30 г), квіток ромашки лікарської (50 г) і нагідок лікарських (20 г) та трави материнки звичайної (50 г) заливають склян­кою окропу, кип'ятять 5 хвилин, про­ціджують і випивають гарячим за один раз з медом при гострому тон­зиліті й катаральній ангіні; столову ложку суміші (порівну) листя малини і суниць лісових, трави деревію зви­чайного і перстачу гусячого та кори дуба звичайного заливають склянкою холодної кип'яченої води, витримують 4– 9 годин, кип'ятять 5 хвилин, відра­зу проціджують, охолоджують і п'ють по одній склянці в день при над­мірних менструаціях і катарі кишеч­ника.

Зовнішньо – настій квіток або листя (10 г сировини на 200 мл окро­пу, настоюють до охолодження) для полоскання, зрошування та примо­чок; мазь (1 частина соку із свіжого листя на 4 частини масла вершково­го або вазеліну); 3 чайні ложки суміші листя малини (20 г), шав­лії лікарської (ЗО г), підбілу звичай­ного (25 г) і калачиків лісових (25 г) заварюють склянкою окропу, настою­ють 15–20 хвилин і використовують для полоскання при ларингіті й фа­рингіті; гігієнічна ванна для жінок (очищає шкіру від продуктів обміну, надає їй еластичності і пружності, ліквідує неприємний запах): 500 г суміші листя малини і берези боро­давчастої, трави м'яти перцевої, ро­машки лікарської і конюшини лучної, взятих у співвідношенні 4:4:2:4:4, заливають 10 л холодної води, дово­дять до кипіння, настоюють 40– 50 хвилин, проціджують і вливають у ванну (температура води 36–39°, три­валість процедури – до 20 хвилин, приймають 1–2 рази на тиждень).