Меліса лікарська (Melissa ofiicinalis);
маточник, медова трава, роїв­ник, лимонна трава; мелисса лекарственная

Багаторічна трав'яниста рослина родини губоцвітих. Стебла чо­тиригранні, до 1 м заввишки, ду­же розгалужені. Листки темно-зелені й голі зверху, ясно-зелені та опушені знизу, яйцевидні, на верхівці загострені. Квітки дріб­ні, в пазушних суцвіттях верх­ніх листків. Чашечка двогуба трубчасто-дзвониковидна. Віно­чок двогубий, спочатку жовтий, потім стає білим або блідо-ліло­вим. Плід сухий, розпадається на 4 однонасінні горішки. Вся рос­лина до цвітіння має приємний лимонний запах, який після цві­тіння послаблюється, стає навіть дещо неприємним. Цвіте в черв­ні – серпні.

Поширення. Росте в середземно­морських і центрально-європейсь­ких країнах; у нас лише в куль­турі, але нерідко дичавіє, особ­ливо в Криму, де трапляється на лісових галявинах, по берегах річок та біля доріг. Заготівля і зберігання. Заготовля­ють листя (Folia Melissae). Час збирання визначається залежно від призначення сировини – якщо з листя треба одержати ефірну олію, то збирають його обов'яз­ково до цвітіння рослини, коли вміст олії в ньому найвищий. Вдруге листя можна зрізувати через 20–25 днів; якщо осінь во­лога і тепла, то можливо зби­рати сировину і втретє. Збирати листя краще опівдні, в суху по­хмуру погоду – щоб зменшити втрати ефірної олії. Зібрану мелі­су розстилають тонким шаром і сушать при температурі до 35°; під час сушіння сировину не треба ворушити. Сухого листя вихо­дить 20 % . Зберігають у бля­шаних коробках у приміщеннях, у які не проникає сонячне світ­ло. В СРСР рослина була офіцинальною. Тепер вона офіцинальна в багатьох західноєвро­пейських країнах.

Хімічний склад. Листя містить від 0,05 до 0,33 % ефірної олії (в її складі є цитраль, ліналоол, гераніол, цитронелал, мірцен, альдегіди), до 5 % дубильних ре­човин, гіркоту, слиз, янтарну, ка­вову, хлорогенову, олеанолову та урсолову кислоти, цукри (стахіозу) й мінеральні солі.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Екстракти з листя виявляють ефективну седативну дію, особливо у людей похилого віку. Це дає змогу зменшити дозу синтетичних препаратів або вза­галі відмовитися від них. Сиро­вина діє і протиспастично, зменшує напруження гладеньких м'я­зів кишечника, збуджує виділен­ня травних соків, має протиза­пальні, бактеріостатичні й проти­вірусні властивості. Експеримен­тально підтверджено цитостатичну дію водних екстрактів з ме­ліси. Рослина використовується при станах загального нервового збудження, при судинно-вегета­тивній дистонії, безсонні, пору­шеннях ритму серця, змінах тиску крові під впливом емоційних збудників, а також при розладах, які їх супроводять: при порушен­нях травлення, епігастричних бо­лях, вегетативному неврозі, гаст­риті та коліті. Діє тонізуюче на мозок, серце, матку, органи трав­лення. Листя меліси саме засто­совується рідко, частіше в су­мішах з м'ятою, ромашкою, кми­ном, гісопом, валеріаною, лаван­дою, глодом та ін. До складу лі­кувально-профілактичного харчо­вого раціону включають салати з молодого листя рослини. Зов­нішньо мелісу використовують для ванн, компресів та в кос­метиці.

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо – настій листя (3 чайні ложки листя на склянку окропу, на­стоювати 15 хвилин) випити ковтками теплим перед сном, як заспокійливий засіб; відвар (із суміші рівних частин листя меліси лікарської, квітів і пло­дів глоду криваво-червоного, трави хво­ща польового, листя горіха волосько­го і омели білої взяти 2 столові ложки і відварити в 0,6 л води 3–5 хвилин, настояти 10 хв) пити двічі на день по 1 склянці при гіпертонії; арома­тичний вітамінний салат – на 1 пучок редьки взяти 1 морквину, півголовки капусти, невелику цибулину, олії й солі і посипати подрібненим листям ме­ліси лікарської.

Зовнішньо – відвар (трави М. л. 75 г, суцвіть ромашки лікарської 30 г, листя м'яти перцевої 75 г; відварити 5 хвилин у 3 л води) вилити у ванну (при вегетативному неврозі).