Мучниця звичайна (Arctoslaphylos uva-ursi);
медвеже вухо; толокнянка обыкновенная, сино­нім – Arbutus uva-ursi

Невеликий вічнозелений кущик родини вересових. Стебла лежачі, 0,3–1 (2) м завдовжки, дуже роз­галужені, з висхідними квітконос­ними гілочками. Листки чергові, шкірясті, довгасто-обернено-яйцевидні, тупі, з трохи загнутими донизу і злегка потовщеними цільними краями, зверху темно-зелені, з полиском, з ясно поміт­ними сітчасто розташованими вдавленими жилками, зісподу світліші, матові, з ясно виступа­ючою середньою жилкою. Квітки двостатеві, правильні, на корот­ких квітконіжках, у пониклих ки­тицях на кінцях гілочок; віночок глечиковидний, білий або блідо-рожевий, на верхівці з п'ятьма зубчиками. Плід – червона ягодо­подібна куляста борошниста кі­стянка. Цвіте у травні – червні.

Поширення. Мучниця звичайна трапляється невеличкими острів­ками на Поліссі в соснових лісах, на сухих піщаних грунтах. Заготівля і зберігання. Для виго­товлення ліків використовують листя мучниці (Folia Uvae ursi). Заготовляють сировину у два строки: навесні, перед цвітінням або на його початку, і восени, від початку достигання плодів і до першого снігу. Зрізані гілочки зв'язують у пучки й розвішують для сушіння під наметами або в провітрюваному приміщенні. Після сушіння листки відокрем­люють від стеблових частин і збе­рігають у коробках у сухих, добре провітрюваних приміщен­нях. Строк придатності сирови ни – 5 років. Листя мучниці від­пускають аптеки.

Хімічний склад. Листя мучниці містить фенолові глікозиди арбу­тин (8–16 % ) і метиларбутин, вільний гідрохінон, дубильні ре­човини пірогалової групи (30– 35 % ), органічні кислоти (галова, елагова, хінна, мурашина, урсоло­ва), флавоноїди гіперозид, кверце­тин, кверцитрин, ізокверцитрин, мірицетин, мірицитрин, тритерпен уваол, віск і смолу та сліди ефір­ної олії й мінеральні солі.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Основними діючими речовинами листя мучниці є фе­нолові глікозиди, флавоноїди й дубильні речовини. Арбутин і ме­тиларбутин розщеплюються в ор­ганізмі до гідрохінону, який має подразні й антибактеріальні влас­тивості, внаслідок чого підвищу­ється діурез, а сечовивідні шля­хи очищаються від бактеріальної флори. Протибактеріальна дія мучниці проявляється лише за умови лужної реакції сечі, оскільки при кислій реакції сечі гідро­ліз глікозидів не відбувається. Антисептичний ефект проявляють і дубильні речовини мучниці. Він зумовлений їхньою здатністю ут­ворювати комплексні сполуки з мікробними білками й від реак­ції сечі не залежить. Поряд з цим дубильні речовини мучниці вияв­ляють протизапальну дію. Флаво­ноїди, що містяться в рослині, виявляють салуретичну дію (під­вищення діурезу з одночасним посиленням виведення з організ­му іонів натрію і хлору). Одно­часна наявність сечогінних, анти­мікробних і протизапальних вла­стивостей робить цю рослину цін­ним засобом для лікування за­пальних процесів у сечовивідних шляхах та ниркової недостатно­сті з порушенням водного й мі­нерального обміну. У народній медицині, крім того, препарати мучниці приймають при нефро­літіазі, гематурії, затримці сечі, мимовільному сечовиділенні, ніктурії, сперматореї, малярії, тубер­кульозі легень, діареї й атонії кишок та при цукровому діабеті. Мучниця звичайна входить до складу сечогінного чаю. Вжива­ють мучницю у вигляді настою, відвару або порошків з листя. На­томість болгарські вчені вважа­ють, що найкраща лікарська фор­ма мучниці – настій, і пояснюють це тим, що при кип'ятінні екстра­гується значна кількість дубиль­них речовин, які подразнюють слизову оболонку шлунково-киш­кового тракту. При надмірному й тривалому вживанні препарати мучниці можуть спричиняти блю­вання, пронос, подразнення нирок, викидень у вагітних. У разі необ­хідності тривалого вживання муч­ниці її використовують у суміші з іншими лікарськими рослинами, які мають сечогінні та протиза­пальні властивості. Окремі автори рекомендують при вживанні муч­ниці одночасно приймати 1 чайну ложку натрію гідрокарбонату для створення лужної реакції сечі. Зовнішньо настій листя рослини застосовують для гоєння виразок і гнійних ран.

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо – холодний настій (І столову ложку сировини заливають двома склянками кип'яченої води кім­натної температури, настоюють 6–8 го­дин, проціджують) по 1–2 столові ложки 3–4 рази на день; настій (10 г, або 1 столова ложка сировини на 200 мл окропу) по півсклянки або по третині склянки 3–5 раз на день через 40 хви­лин після їди; відвар (10 г, або 1 сто­лова ложка сировини на 200 мл окропу) по 1 столовій ложці 3–5 раз на день через 40 хвилин після їди; порошок з листя по 1 г двічі на день; 10 г суміші листя мучниці звичайної і полину зви­чайного, трави хвоща польового, насін­ня моркви дикої і кропу запашного, взятих у співвідношенні 3:2:2: 1:2, заливають двома склянками окропу, на­стоюють 12 годин у духовці, кип'ятять 5 хвилин і п'ють по півсклянки 4 рази на день через 1 годину після їди при нирковокам'яній хворобі; столову ложку суміші (порівну) листя мучниці звичайної і трави собачої кропиви п'ятилопатевої заливають 3 склянками окропу, кип'ятять, поки не википить третина рідини, проціджують і п'ють протягом дня за 3 рази при нервовому збудженні й атонії кишок.

Зовнішньо – настій або відвар (го­тують, як у попередньому прописі) для обмивань і комлресів.