Мильнянка лікарська (Saponaria officinalis)
мильниця, мильна трава, мильний корінь, собаче або татарське мило, стягач.
Родина гвоздикових — Сагуophyllaceae.

З лікувальною метою використовують кореневище й корінь цієї рослини.

Росте по берегах річок, на заливних луках, узліссях, між чагарниками, на засмічених полях і городах, часто й поблизу житла — майже по всій території Радянського Союзу, в тому числі й усюди на Україні. Мильнянка лікарська — багаторічна трав'яниста рослина. Кореневище в неї повзуче, близько 35 см завдовжки, розгалужене, досить тонке, зовні червонаво-буре. Стебло прямостояче, заввишки 30—90 см, просте, але в верхній частині (а іноді й на середині) гіллясте, округле. Листки супротивні, довгасті, овально-ланцетні або еліптичні, з трьома-п'ятьма жилками, гострі, по краях шорсткі, з короткими черешками. Квітки зібрані в щитковидно-волотисте суцвіття. Пелюстки квіток рожеві або білі, пахучі.

Плоди в мильнянки — довгасто-яйцевидні коробочки, в яких багато насіння. Цвіте рослина з половини червня до вересня. Кореневище й корені мильнянки копають після того, як рослина відцвітеться, восени або рано навесні. Дрібні корінці відкидають. Корені мають спочатку солодкувато-слизистий, а потім пекучий або гіркувато-дряпливий смак, запах приємний.

У корені мильнянки є сапоніни (мильні речовини), тому відвари кореня цієї рослини піняться, наче мило, й завдяки цьому їх іноді використовують для миття ніжних вовняних і шовкових тканин.

У науковій медицині мильнянку мало застосовують. Як сильний відхаркувальний засіб, вона корисна при всіх хворобах дихальних шляхів (при бронхіті, коклюші та ін.).

Раніше мильнянку вважали могутнім засобом від подагри, а тепер цю рослину застосовують як сечогінний засіб при асциті (для цього треба повторно вимочувати подрібнений корінь та видаляти подразливі речовини).

Крім того, що мильнянка є відхаркувальним і сечогінним засобом, вона має ще жовчогінну (від жовтяниці) й потогінну властивості.

Помічено, що добрий наслідок дає застосування відвару мильнянки у вигляді примочок або мазі при лускатому лишаї.

Корінь мильнянки застосовують і як зовнішній засіб при зубному болю (жувати), при ангіні (полоскання) та від нежитю (втягують відвар кореня в ніздрі).

Все це — і народний досвід і досвід окремих лікарів — ще потребує суворої наукової перевірки.

Способи застосування. Настій (8-годин- ний, на воді): 6,0 або 10,0 на 200,0; по одній столовій ложці 4—6 разів на день.

Відвар: готувати в такій самій кількості, як і настій; для цього відвару, який є відхаркувальним засобом, не треба вимочувати корені й видаляти піну. В інших випадках корені мильнянки треба дрібно порізати й вимочувати у воді по 5—6 годин, кілька разів зливаючи піну; вимочені корені висушують і роблять з них відвар за зазначеним вище способом.