Овес посівний (Avena sativa);
овес звичайний; овёс посевной

Однорічна трав'яниста рослина ро­дини злакових. Стебло (соломина) прямостояче, 60 — 100 см заввиш­ки, смугасте, гладеньке, з добре виявленими вузлами і порожни­стими меживузлями, галузиться в нижній частині — вузлі кущіння. Листки чергові, дворядні, склада­ються з лінійної пластинки й дов­гої трубчастої піхви, на межі яких є плівчастий язичок. Квітки дрібні, двостатеві, зібрані по 2— 3 в пониклі колоски, що утво­рюють на верхівці стебла розлогу волоть; усі квітки в колоску не зчленовані з його віссю, через що вони при достиганні не осипа­ються. Плід — зернівка. Цвіте у червні — серпні.

Поширення. Овес посівний виро­щують як важливу кормову і круп'яну рослину по всій тери­торії України, особливо на Поліс­сі та в північній частині Лісо­степу.

Сировина. З лікувальною метою використовують неочищене зерно (Fructus Avenae), крупи (Fructus Avenae excorticati), борошно (Farina Avenae), солому (Stramentum Avenae) і траву — стебла і листя зелених рослин (Herba Avenae). Траву збирають під час цвітіння рослини і сушать, солому можна заготовляти під час жнив.

Рослина неофіцинальна.

Хімічний склад. У зерні вівса є крохмаль (50—60%), білкові ре­човини (14—16%), жирна олія (6—9%), вітаміни групи В, вітамін Е, холін, стерини (стигмастерин, В-ситостерин, холестерин та інші), стероїдні сапоніни (авенакозид А), органічні кислоти (щавлева, малонова й ерукова), кумарин ско­полетин, глюкозид ваніліну й мі­неральні солі (фосфорні, кальці­єві та інші).

Фармакологічні властивості і ви­користання. Вівсяні крупи і бо­рошно, які містять збалансовану кількість легкозасвоюваних, бага­тих на незамінні амінокислоти білків, вуглеводів, жирів і вітамі­нів групи В, широко використо­вують у дієтичному й дитячому харчуванні. Приготовлені з них страви (каші, слизисті відвари, су­пи) вживають як поживний діє­тичний і обволікальний засіб при гострих запальних захворюваннях шлунково-кишкового тракту (гастрити, ентероколіти), при ато­нії кишечника, вірусному гепати­ті, астенії, захворюваннях нерво­вої системи, порушенні ритму сер­цевої діяльності та при залізодефіцитній анемії, спричиненій порушенням синтезу порфіринів. Вівсяний куліш рекомендують вживати при туберкульозі легень (як зміцнювальний засіб), дають дітям, хворим на золотуху. Настій з неочищеного зерна дають пити при діабеті. У клінічних умовах встановлено, що настойка зеленої висушеної рослини (трави) має за­спокійливі й снотворні властиво­сті. Такі самі властивості має й настій трави, але частіше його вживають при гарячкових станах, подагрі, при набряках, спричине­них хворобами нирок, для збуд­ження апетиту й підвищення за­гального тонусу організму, як віт­рогінний засіб. Досвід індійської народної медицини, а також до­слідні дані англійських вчених свідчать про ефективність вівса при лікуванні звикання до нарко­тиків і тютюну. Найкращі наслід­ки одержано при використанні спиртових екстрактів із свіжих молодих рослин. Екстракти із зер­на показали трохи нижчу ефек­тивність. Свіжовижатий сік рос­лини призначають усередину при безсонні, нервовому виснаженні, для збудження апетиту. Не менш широко застосовують овес і як зовнішній засіб. Борошно і вівсяні пластівці використовують для косметичних масок, а відвар тра­ви або соломи — для ванн, примо­чок та обмивань при скрофульозі, рахіті, ревматизмі й гіпергідрозі ніг, обмороженнях і різних шкір­них хворобах та для гарячих комп­ресів на ділянку нирок як засіб, що полегшує проходження каме­нів (при нирковокам'яній хворо­бі). Використовують овес і в го­меопатії.

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо — настойку (готують на 70%-ному спирті у співвідношенні 1:5) по 20—30 крапель 3 рази на день;

свіжий сік із молодих рослин по 20—30 крапель 3 рази на день;

настій із неочищеного зерна (100 г сировини на 3 склянки окропу)  по півсклянки 3—4 рази на день до їди;

відвар трави або соломи (30—40 г сировини на 1 л окро­пу) по півсклянки 4—5 раз на день;

слизистий відвар (100 г крупів або пла­стівців замочують на кілька годин у 1 л холодної води, потім варять, поки не загусне), п'ють без дозування;

настій зерна (2 склянки  сировини заварити 1 л окропу, настояти 20 хвилин, про­цідити, охолодити) по півсклянки 3 рази на день як жовчогінний засіб;

відвар з медом (1 склянку крупів або пластів­ців вівса варять в 1 л води, поки рідина не випарується наполовину, проціджу­ють, додають рівну кількість молока, знову варять, підсолоджують на смак медом, доводять ще раз до кипіння) п'ють теплим по 500 мл на день за 2—3 прийоми як зміцнювальний засіб після виснажливих хвороб;

1 столову ложку суміші (порівну) трави або соломи вівса, плодів шипшини травневої, трави чеб­рецю звичайного, споришу звичайного, трави та коренів цикорію дикого на­стоюють 4 години на 2 склянках окропу, проціджують і п'ють по півсклянки 1—2 рази на день при запальних захворю­ваннях органів сечовивідних шляхів;

3 столові ложки суміші (порівну) трави вівса, листя чорниці звичайної, насіння льону звичайного і лушпиння квасолі звичайної кип'ятять 10 хвилин у 3 склянках окропу, настоюють 20 хвилин, проціджують і п'ють по чверті склянки 6—8 раз на день при цукровому діабеті.

Зовнішньо — 600 г суміші (порівну) трави або соломи вівса і кори дуба зви­чайного заливають 10 л окропу, ки­п'ятять 1 годину, проціджують і в одер­жаному відварі парять ноги при гіпергідрозі;

відвар трави або соломи вівса (30 г сировини на 1 л окропу) для при­мочок, обмивань і компресів;

0,5—1 кг трави або соломи вівса варять 30 хви­лин у 10 л води, проціджують, вли­вають у ванну і доводять кількість води в ній до потрібного об'єму (темпера­тура ванни 36—39°, тривалість про­цедури — 15—20 хвилин, приймати 2—3 рази на тиждень до настання тера­певтичного ефекту);

маска для вида­лення комедонів обличчя: збитий білок змішують з 2 ложками вівсяного борош­на, одержану суміш наносять на облич­чя, після висихання знімають сухим рушником, а обличчя миють холодною водою і витирають;

маска при сухості шкіри обличчя: 2 столові ложки вів­сяних пластівців варять 15 хвилин на молоці або воді, трохи охолоджують, додають ложку меду і одержану кашку теплою наносять на обличчя на 20 хви­лин, після чого обличчя вмивають хо­лодною водою і витирають.