Олеандр звичайний (Nerium oleander);
олеандр обыкновенный

Кущ або невелике (3—4 м заввиш­ки) дерево родини барвінкових. Стебла розгалужені, з гладенькою світло-сірою корою. Листки вічно­зелені, шкірясті, цілокраї, зісподу опушені. Квітки правильні, дво­статеві, на довгих повстистоопушених квітконіжках, зібрані у верхівкові півзонтики; віночок рожевий, рідше білий, зрослопелюстковий, з п'ятилопатевим відгином і зубчастими виростами в зіві. Плід складається з двох листянок. Цвіте з червня по сер­пень.

Поширення. Олеандр звичайний походить з Середземномор'я. В Південному Криму його широко розводять у відкритому грунті як декоративну рослину. Вирощують його і як кімнатну квіткову рос­лину.

Заготівля і зберігання. Для ви­готовлення ліків використовують цілком розвинуте листя олеандра (Folia Nerii oleandri; Folia Nerii, Folia Oleandri), яке заготовляють у жовтні — листопаді або у квітні (до початку активного росту па­гонів). Перевагу віддають весня­ному строку заготівлі. Листя об­шморгують руками (в захисних рукавицях!) з обрізаних при деко­ративному формуванні кущів па­гонів і швидко сушать під укрит­тям на вільному повітрі або в теп­лих кімнатах, розстеливши тон­ким (2—3 см завтовшки) шаром на тканині чи папері. Штучне сушіння проводять при темпера­турі 50°. Сушіння припиняють, коли черешки стають ламкими. Зберігають олеандр окремо від ін­шої сировини, дотримуючись пра­вил зберігання отруйних рослин. Для місцевого лікування частіше використовують свіжі або сушені квітки з листям (вершки квітучих гілок).

Хімічний склад. Листя олеандра містить карденоліди олеандрин (0,08—0,15%), дигіталін, дезацетилолєандрин і одинерин, діуре­тично діючу субстанцію нериїн, флавоноїди (рутин, кемпферол-3-рамноглюкозид і ін.), сапонін карабін, урсолову кислоту.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Олеандр звичайний ефективний кардіотонічний засіб, за своєю дією схожий на серце­ві засоби наперстянки. У процесі експериментальних досліджень встановлено, що препарати оле­андра покращують серцеву діяль­ність, сповільнюють ритм серця, підвищують діурез, розширюють вінцеві судини, знижують артері­альний тиск. На відміну від гліко­зидів наперстянки, глікозиди оле­андра діють швидше і м'якше, швидше виводяться з організму. Крім кардіотонічної дії, водні екстракти олеандра виявляють противірусну активність і мають цитотоксичні властивості. Оле­андр звичайний призначають у випадку тахіаритмії, при легких формах серцевої недостатності та при стенокардії. У народній медицині настій листя олеандра п'ють при нервовому виснажен­ні, головних болях, епілепсії, апоплексії, безсонні, при м'язо­вих спазмах, у разі діареї та як вітрогінний засіб. Як зовнішній засіб настій листя використовують для примочок і компресів при шкірних хворобах (мокнуча екзе­ма, лишай тощо), для полоскання при зубному болю.

Лікарські форми і застосування. Внутрішньо — настій із листя (1 чай­на ложка сировини на 500 мл окропу, настоюють 1 годину) по 25—30 мл тричі на день до їди.

Зовнішньо — натирання і примочки настоєм із сушених квіток і листя (100 г сировини на 1 л окропу, на­стоюють кілька годин) при корості і дер­матитах, спричинених укусами комах;

натирання маззю із свіжих квіток і лис­тя (готують на смальці у співвідно­шенні 3:5, після старанного змішу­вання нагрівають на водяній бані 15 хвилин) при корості.

Олеандр зви­чайний містить сильнодіючі речовини, тому ліки з нього треба суворо дозу­вати, а лікуватися — з дозволу і під контролем лікаря.