Оман британський (Inula britannica);
пожарки; девясил британский

Багаторічна трав'яниста сіро-зеле­на або зеленувата рослина родини айстрових (складноцвітих). Має тонке косо повзуче кореневище. Стебла висхідні або прямостоячі, густо облистнені, 15—18 см зав­вишки, вгорі розгалужені й під ко­шиками білоповстисті, внизу розсіяном'якоопушені. Листки черго­ві, цілісні, видовжено- або широколанцетні, коротко загострені, по краю дрібнозубчасті, рідше ці­локраї, зверху голі або розсіяноволосисті, зісподу густіше вкриті прилеглими довгими тонкими бі­лими волосками і, крім того, дріб­ними жовтими залозками; ниж­ні — до основи поступово звужені в крилаті черешки, серединні і верхні — сидячі, напівстеблообгортні, нерідко з вушками. Квітки блідо-жовті, зібрані в невеликі (2,5—3 см у діаметрі) кошики, що утворюють на верхівці стебла нещільне щитковидне суцвіття; крайові язичкові квітки — жіночі, голі, гладенькі, на верхівці — тризубчасті, серединні — двоста­теві, трубчасті. Плід — сім'янка. Цвіте у червні — вересні.

Поширення. Оман британський росте по всій території України (крім високогір'їв Криму і Карпат) на берегах річок і канав, на луках, як бур'ян уздовж доріг, на засмі­чених місцях, рідше — на полях.

Заготівля і зберігання. Для виго­товлення ліків використовують кореневище з корінням (див. стат­тю Оман високий) і листя оману. Збирають листя під час цвітіння рослини і сушать у затінку на від­критому повітрі або в добре про­вітрюваному приміщенні. Почор­нілі листки і листки з плямами викидають.

Рослина неофіцинальна.

Хімічний склад. Кореневища і ко­рені оману британського містять інулін (30—40%), алкалоїди (0,063—0,075%), ефірну олію (до 3%), до складу якої входять алантолактон, незначна кількість ізоалантолактону і деякі інші сполуки. У листі оману є ефірна олія, флавоноїди, каротин, ду­бильні речовини, британін та інші сесквітерпенові лактони й аскор­бінова кислота (до 45 мг %).

Фармакологічні властивості і ви­користання. Фармакологічні вла­стивості і показання до призна­чення препаратів з підземних органів оману британського і ома­ну високого збігаються, проте пе­ревагу треба віддавати оману ви­сокому, препарати якого мають більше виражений терапевтичний ефект. Настій із листя оману бри­танського дають усередину при скрофульозі, ревматизмі й ради­куліті, від кашлю, як спазмолітич­ний засіб при шлунково-кишко­вих захворюваннях, зокрема при гастралгії, коліках і проносі, як послаблюючий засіб при геморої та як засіб, що має потогінні, відхаркувальні й сечогінні власти­вості. Зовнішньо, як антибакте­ріальний і в'яжучий засіб, на­стій листя використовують у ви­гляді компресів, примочок, обми­вань і полоскань при гнійних ра­нах, виразках, лишаях і хворобах горла. Свіже потовчене листя прикладають до виразок, гнійних ран і ран, що кровоточать.

Лікарські форми і застосування. Внутрішньо — настій із листя (1 сто­лову ложку сировини настоюють 1—2 години на склянці окропу, процід­жують) по 1—2 столові ложки 3—4 ра­зи на день.

Зовнішньо — компреси, примочки, обмивання і полоскання настоєм із лис­тя (готують, як у попередньому про­писі).