Ортосифон (Orthosiphon stamineus);
індійський чай, котячі вуса, нирковий чай, яванський чай;
почечный чай

Багаторічна (в культурі — одно­річна) трав'яниста волохата рос­лина родини губоцвітих. Стебло галузисте, чотиригранне, внизу темно-фіолетове, вгорі — зелене, 50—70 см заввишки. Листки су­противні, майже ромбовидні, з великозубчастим краєм. Квітки блі­до-лілові, в китицевидному су­цвітті. Тичинки — з довгими нит­ками (звідси народна назва «котя­чі вуса»). Плід — коробочка. Цвіте у липні — серпні.

Поширення. Походить з тропічної Південно-Східної Азії. На Україні,— в культурі (в Криму, на Чорноморському узбережжі Кавказу). Заготівля і зберігання. Використо­вують траву (молоді верхівкові пагони з двома парами листків і верхівковою брунькою — флеші, а також зелене листя). Збирають урожай 3—4 рази на літо. При останньому зборі заготовляють флеші і все зелене листя. Зібрану сировину розстилають товстим шаром і пров'ялюють у затінку протягом 24—36 годин, а потім швидко сушать на сонці або в сушарці при температурі 30—35°С. Сировина гігроскопічна, то­му її слід зберігати в сухому приміщенні. Строк придатності — 4 роки. Рослина відпускається аптеками (Folium Orthosiphoni).

Хімічний склад. З листя ортосифону виділено тритерпенові сапоніни, гіркий глікозид ортосифонін (0,01%), ефірну олію (0,2— 0,6%), жирну олію (2,7%), ду­бильні речовини (5—6%), сліди алкалоїдів та органічні кислоти: винну (1,5%), лимонну, фенол­карбонову і розмаринову.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Настій ортосифону виявляє діуретичну і холеретичну дію. Сечогінний ефект супрово­диться виведенням з організму сечовини, сечової кислоти і хло­ридів, посиленням секреції шлун­кових залоз і збільшенням вмісту вільної соляної кислоти в шлун­ковому соку, збільшенням виді­лення жовчі та антиспастичною дією на органи з гладенькими м'язами. В науковій і народній ме­дицині настій трави ортосифону використовують при запаленнях жовчного й сечового міхурів, при поліартриті, подагрі та при каменях у нирках і жовчному мі­хурі. Ефективне застосування ортосифону при цукровому діабеті, гострих і хронічних захворюван­нях нирок та при набряках різ­ного походження (в т. ч. й при серцевій недостатності). Крім то­го, наукова медицина рекомендує ортосифон при церебральному атеросклерозі та гіпертонії, яка супроводиться порушенням функ­ції печінки та нирок.

Лікарські форми і застосування. Внутрішньо — настій листя ортосифону (Infusum folii Orthosiphoni staminei): 3,5 г трави на 200 мл окропу, п'ють теплим по півсклянки двічі на день до їди протягом 4—6 місяців з перервами щомісяця на 5—6 днів (при холециститах вживають так само, але після їди);

суміш трави ортосифону і брусниці та коріння бузини чорної у співвідношенні 3:5:10 готують як настій (1 чайну ложку на 200 мл окро­пу) і вживають теплим по півсклянки 4 рази на день;

суміш коріння марени красильної, трави вовчуга польового, ортосифону і хвоща польового, листя берези, квіток ромашки лікарської, насіння кропу запашного у співвідно­шенні 2:1,5:1,5:1:1:1,5:1,5 готують як настій (10 г на 200 мл окропу) і вжи­вають по 1/2—3/4 склянки 3—4 рази на день при нирковокам'яній хворобі.