Офрис кримська (Ophrys taurica);
офрис крымская

Багаторічна трав'яниста рослина родини зозулинцевих (орхідних). Бульби майже кулевидні, до 2 см у діаметрі. Стебло просте, 25 (30—60 см) заввишки, при основі з перетинчастою піхвою; вище листків, які скупчені в нижній частині стебла, є 2—3 загострені, зеленаві піхви. Листки видовженоланцетні, нижні інколи майже еліптичні, тупі, до 9 см завдовжки і 2—3 см завширшки, до основи звужені. Квітки двостатеві, непра­вильні, шестироздільні, зібрані в рідкий, 3—8-квітковий колос; се­редній зовнішній листочок оцві­тини довгастий, тупий, зовні зеле­навий, усередині зеленавий з ко­ричнювато-рожевими краями; бо­кові зовнішні листочки нерівно­бокі, з трьома жилками, зовні зеленаві, всередині вздовж двоколірні (в нижній половині роже­вуваті, в верхній, вужчій,— зеле­ні); внутрішні листочки оцвітини язичковидні, з однією жилкою, жовтаві або буруваті, майже голі. Губа без шпорки, 10—15 мм зав­довжки і 9—11 мм завширшки, бархатиста, округло-яйцевидна, опукла, цілісна, при основі з двома великими (2,5— 3 мм) воло­систими сосочковидними пагорб­ками, на кінці з маленьким (0,5 мм) трикутним зеленим при­датком, темно-фіолетово-бура, з голубим голим знаком у вигляді двох поздовжніх ліній, знизу рожева, з зеленими краями. Плід — коробочка. Цвіте у квіт­ні — травні.

Поширення. Офрис кримська — рідкісна зникаюча рослина. Зрід­ка трапляється в Гірському Криму (крім яйли) та на Південному березі Криму. Росте здебільшого у світлих лісах, на кам'янистих схилах. Занесена до Червоної книги України.

Заготівля і зберігання. Заготовля­ти в місцях зростання категорич­но заборонено. З лікувальною ме­тою використовують вирощені на плантації бульбокорені, які зби­рають одразу після цвітіння рос­лини. Заготовляють лише молоді, дочірні бульби, старі бульби ви­кидають. Зібрані бульби добре миють, на 4—5 хв. занурюють у киплячу воду, а після цього су­шать на відкритому повітрі, під наметом або в сушарці при тем­пературі 50—55°. Одержана та­ким чином сировина називається «бульби салеп» (Tubera Salep). З 10 кг сирих бульб одержують 1 кг сухих. Зберігають у невологих, добре провітрюваних при­міщеннях. Строк придатності — 6 років. Аптеки салеп не від­пускають.

Хімічний склад. Бульбокорені мі­стять слиз (до 50%), крохмаль (до 27%), декстрин, пентозани, сахарозу тощо.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Салеп — добрий об­волікаючий, протизапальний і загальнозміцнюючий засіб. Він пе­решкоджає всмоктуванню шкід­ливих речовин з шлунково-киш­кового тракту. Як обволікаючий і протизапальний засіб салеп при­значають при гострих і хронічних захворюваннях дихальних шляхів та при запаленні шлунково-киш­кового тракту. Ефективним є ви­користання салепу при бронхітах, гастроентеритах, колітах і вираз­ковій хворобі. Слиз салепу п'ють при отруєнні, щоб затримати всмоктування отрути. Застосову­ють у вигляді слизу перорально і в клізмах. Дійовим засобом вва­жається салеп при загальному ви­снаженні організму, зумовленому тривалими кровотечами, фізич­ною і розумовою перевтомою й туберкульозом та при імпотен­ції. Порошок старих бульб вва­жався абортивним і протизаплід­ним засобом, а також засобом, що регулює місячні. Настій трави любки вважався сечогінним, пото­гінним і гіпотензивним засобом. Насіння використовували при епі­лепсії.

Лікарські форми і застосування. Слиз (Mucilago Salepi) — 2 г порошку салепу ошпарюють 200 мл окропу, збовтують 10—15 хв. і приймають по 1 чайній або десертній ложці 2—3 рази на день. При­готовлений слиз зберігають у холо­дильнику.