Омела біла (Viscum album);
омела белая

Багаторічний напівпаразитичний вічнозелений кулястої форми кущик родини омелових. Гілки голі, зеленаво-жовті, циліндричні, дерев'янисті, вилчасторозгалужені, у вузлах потовщені і дуже крихкі. Листки супротивні, шкірясті, цілокраї, еліптичновидовжені, сидячі, жовто-зелені. Квітки одностатеві (рослини дводомні), жовті, сидячі, зібрані по 3–6 у головчасті суцвіття в розвилках гілок. Плоди ягодоподібні, білі, кулясті або короткоовальні, з трохи вдавленою верхівкою. Цвіте у березні – квітні.

Поширення. Омела біла паразитує на листяних (тополя, клен, береза, верба, липа, дуб, в'яз, груша, яблуня), рідко – хвойних породах, закріплюючись на них присосками, через які живиться за рахунок дерева, на якому оселилася. Трапляється в лісостепових районах, на Поліссі, зрідка на півночі Степу та в Криму.

Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують молоді гілки з листям (Stipites Visci cum foliis). Заготовляють сировину пізно восени і взимку, використовуючи для цього секатори або гачки. Сушать сировину під наметами або в теплих провітрюваних приміщеннях, розстилаючи її тонким (3–5 см завтовшки) шаром на тканині або папері. Штучне сушіння проводять при температурі 40–50 °. Сухої сировини виходить 37–39 % . Зберігають у щільно закритих банках чи бляшанках у сухому темному місці.

Хімічній склад. Омела біла містить 0,03–0,10 % віскотоксину (біла аморфна речовина, що складається з великої кількості амінокислот і цукрів), а- і р-віскол, вісцерин, олеанолову і урсолову кислоти, холін і його похідні (ацетилхолін, пропіонілхолін), аміни (віскалін, віскальбін, тирамін та ін.), спирти (пініт, квебрахіт та ін.), флавоноїди (кверцетин, рамнетин, ізорамнетин, рамназин-3-глюкозид, флавоядоринін А і В, гомофлавоядоринін В тощо), жирну олію, аскорбінову кислоту, каротин, смолисті речовини й мінеральні солі.

Фармакологічні властивості і використання. Галенові препарати омели мають гіпотензивні, седативні, в'яжучі, кровоспинні й глистогінні властивості, посилюють діурез і виділення продуктів азотистого обміну. За експериментальними даними очищений екстракт омели виявляє цитолітичну дію. В науковій медицині настій трави омели дають пити при гіпертонічній хворобі 1–2-ї стадій, атонії кишок, при легеневих, носових і тривалих маткових кровотечах, особливо у хворих з артеріальною гіпертензією в клімактеричний період. Очищений екстракт омели (у вигляді ін'єкцій) запропоновано як цитолітичний засіб при неоперабельних формах раку. В народній медицині омелу здавна використовують при шлунково-кишкових, менструальних і гемороїдальних кровотечах, проти епілепсії, еклампсії й істерії та при болях у животі. Чай з омели рекомендують як загальнозміцнюючий засіб для підвищення тонусу життя, ослаблим людям похилого віку та при запамороченні. Зовнішньо настій і порошок з трави омели використовують як пом'якшувальний і знеболюючий засіб при абсцесах та інших шкірних хворобах. Для промивання піхви при кольпіті і білях використовують настій із трави омели і деревію звичайного. Використовують омелу і в гомеопатії. Слід пам'ятати, що при тривалому вживанні препарати омели можуть   спричинити отруєння.

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо – настій трави омели (15 г сировини на 200 мл окропу) по 1 столовій ложці 3 рази на день; чай із трави омели (1 чайну ложку сировини на 1 склянку холодної перевареної води, настоюють ніч) по третині склянки 3 рази на день; настойку із трави омели (готують на 70 % -ному спирті у співвідношенні 1 : 5) по 50 крапель 3 рази на день; для вигнання круглих глистів вживають порошок омели і коренів валеріани лікарської, взятих у співвідношенні 1 : 2, по 1 чайній ложці щодня протягом трьох днів, запиваючи водою й заїдаючи великою кількістю свіжої тертої моркви.

Зовнішньо –дві столові ложки суміші (порівну) трави омели і деревію звичайного заварюють в 1 л окропу, настоюють до охолодження, проціджують і використовують для спринцювання при кольпіті і білях.