Печіночниця звичайна (Hepatica nobilis, синоніми: Н. triloba, Anemone hepatica);
переліска; родина Жовтецевих (Ranunculaceae);
печёночница обыкновенная

Відомо, що не всі рослини безпечні. Є серед них й отруйні. Тому їх потрібно знати і бути обережними. Якщо це лікарська рослина, краще порадитися з лікарем-фітотерапевтом. Одна з найбільш «неприємних» родин, до якої належать представники різного ступеня отруйності, — Жовтецеві. Саме вони часто трапляються серед первоцвітів: пшінка весняна, анемони, калюжниця, сон розкритий, різні види жовтців. Ще одна лікарська рослина з цієї родини, ніжна і прекрасна, але, на жаль, теж токсична. Це печіночниця звичайна, або переліска, кореневищний багаторічник, що цвіте у кінці квітня — на початку травня. Листки її виростають з прикореневої розетки після цвітіння, вони довгочерешкові, тричіперистороздільні. Квітки печіночниці блакитно-бузкові, досить великі, на прямостійних квітконосах заввишки 5-20 см. Квітуча рослина дивовижно гарна: немов великі сині краплі хтось розкидав по бурому лісовому килимі. Росте вона серед чагарників, у листяних і мішаних лісах середньої смуги Європейської Росії та західних областей України.

Печіночницю звичайну використовують тільки в народній медицині. Для приготування препаратів заготовляють усю надземну частину, окремо листя, а іноді — тільки квітки. Зібрану сировину сушать якнайшвидше у теплому вентильованому приміщенні. Листки застосовують інколи й у свіжому вигляді. Збирати рослину потрібно уважно та обережно, щоб їдкий сік не потрапив на оголені ділянки тіла, інакше можуть з'явитися пухирі. Після збирання руки ретельно миють з милом. Зберігають готову сировину окремо від інших лікарських рослин. Існує думка, що при сушінні отруйність рослини зникає, але краще все ж таки точно дотримуватися дозування.

Уся рослина містить кумарини, а листя — ще сапоніни і флавоноїди, квітки — тільки флавоноїди.

Препарати печіночниці стимулюють жовчовиділення, сечовиділення, виявляють відхаркувальну та антисептичну дію, активізують обмін речовин. Настої трави (чи тільки листків) використовують при жовчнокам'яній хворобі, запаленні селезінки, нирок і сечового міхура, при бронхітах, трахеїтах і катарах верхніх дихальних шляхів, ревматизмі, подагрі та малярії. Настій квіток при прийомі внутрішньо добре допомагає при фурункульозі й різних висипаннях на шкірі. Спиртова настойка знімає болі в печінці (не випадково рослина отримала таку назву) і жовчному міхурі, а зовнішньо її використовують при поліартриті для розтирань. Настоєм трави полощуть горло, промивають рани, трофічні виразки і протирають шкірні висипання. Печіночницю застосовують і в гомеопатії при тих же захворюваннях.

Настій трави (з квітками). 1 чайна ложка сировини на 200 мл окропу. Настоюють, проціджують. Приймають по 1/3-1/4 склянки З рази на день до їди.

Настій листків. 1/2 чайної ложки сировини на 200 мл холодної кип'яченої води, настоюють 8 год. Усю кількість настою випивають протягом дня малими ковтками.

Настій квіток. 1 чайна ложка сировини на 200 мл окропу. Настоюють 10 хв., проціджують. П'ють по 1 склянці зранку і ввечері малими ковтками.

Настойка трави чи квіток. 30 г трави чи 2 столові ложки квіток на 250 мл 40%-ного спирту (горілки). Настоюють протягом 2 тижнів, проціджують. Приймають по 15-20 крапель на шматочку цукру чи у невеликій кількості води 3 рази на день.

Настій трави (зовнішнє). 1 чайна ложка сировини на 200 мл окропу. Настоюють, проціджують і використовують для промивань, полоскань, протирань і примочок.

Перед курсом лікування необхідна консультація лікаря-фітотерапевта. Потрібно суворо дотримуватися дозування препаратів печіночниці звичайної.