Пастернак посівний (Pastinaca sativa);
пастернак посевной

дворічна трав'яниста гола рослина родини селерових (зонтичних). У перший рік утворює розетку листків і м'ясистий соковитий веретеновидний округло-стиснутий або конусовидний коренеплід, на другий – прямостояче розгалужене гранчасто-борозенчасте стебло заввишки 100 – 170 см. Стеблові листки чергові, сидячі, перисторозсічені, з 3 – 7 парами видовженояйцевидних зарубчастопилчастих і часто надрізанолопатевих сегментів. Квітки правильні, двостатеві або частково тичинкові, 5-пелюсткові, зібрані в складні зонтики; пелюстки жовті, округло-яйцевидні, трохи виїмчасті, у виїмці з загнутою всередину часточкою. Плід – двосім'янка. Цвіте у липні – серпні.

Поширення. Широко культивують як овочеву та лікарську рослину.

Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують плоди (Fructus Pastinacae sati-vae), траву (Herba Pastinacae sativae) і коренеплоди (Radix Pastinacae sativae) пастернаку. Траву збирають під час цвітіння рослини й використовують свіжою або розстилають тонким шаром на папері чи мішковині й сушать у затінку на вільному повітрі. Заготівлю плодів проводять в період повної їх стиглості (зрізані зонтики підсушують і обмолочують). Строк придатності насіння – 3 роки. Коренеплоди використовують свіжими або ріжуть тонкими (3– 5 мм завтовшки) пластинками, які в свою чергу подрібнюють на кусочки завдовжки 1–1,5 см, і сушать у духовці при температурі 50°. Сухих коренеплодів виходить 14–15%. Аптеки сировину не відпускають.

Хімічний склад. Свіжі коренеплоди пастернаку містять жирну олію (близько 0,5 % ), уронові кислоти й пектинові речовини (7,3 % ), крохмаль (до 4 % ), 8,6–10,6 % вуглеводів (арабіноза, галактоза, ксилоза, маноза, рамноза, сахароза, фруктоза), аскорбінову (5– 40 мг %), нікотинову (0,94 мг %) і пантотенову (0,50 мг % ) кислоти, рибофлавін, тіамін, каротин (0,03 мг % ), мінеральні солі (калій – 342 мг % , фосфор – 69 мг % та інші). У плодах є 0,66–1,45% фурокумаринів (бергаптен, ксантотоксин, ксантотоксол, сфондин, імператорин, алоімператорин, ізопімпінелін), флавоноїдні глікозиди (пастернозид, дезглюкопастернозид, гіперозид, рутин та інші) й жирна олія (10%), до складу якої входять гліцериди гептилової, капронової й масляної кислот. У свіжій траві пастернаку є каротин (2,4 – 12,2 мг % ), аскорбінова (до 108 мг %) і фолієва кислоти, тіамін, рибофлавін і фурокумарини. Всі частини рослини містять ефірну олію (в коренеплодах 0,7– 3,5 % , в плодах 1,5–3,6 % ), до складу якої входять октиловий ефір масляної кислоти, гептилова, каприлова, пропіонова й інші кислоти.

Фармакологічні властивості і використання. В нативному вигляді пастернак посівний використовують лише в народній медицині. Галенові препарати рослини вживають для збудження апетиту, як болетамувальний засіб при шлункових, печінкових і ниркових коліках, при простудній гарячці та від кашлю (відхаркувальна дія), при водянці й нирковокам'яній хворобі (діуретична і спазмолітична дія). Настій коренеплодів з цукром п'ють як загальнозміцнюючий і як такий, що   збуджує   статеву функцію, засіб. У науковій медицині використовують препарати пастинацин і бероксан, які виготовляють з плодів пастернаку. Пастинацин (суміш однометоксильних та ізомерних фурокумаринів) розширює периферичні судини й вінцеві судини серця, знімає спазми бронхів і гладеньких м'язів черевної порожнини, виявляє помірну седативну дію. Пастинацин показаний при стенокардії, кардіоневрозах і неврозах з явищами спазму судин, а також при спазмах шлунково-кишкового тракту, жовчовивідних шляхів, нирок і сечоводів. Бероксан (суміш двох фурокумаринів – бергаптену і ксантотоксину) має фотосенсибілізуючі властивості, стимулює ріст волосся і в поєднанні з дозованим ультрафіолетовим опроміненням використовується для лікування псоріазу, вітиліго й гніздової плішивості. Його призначають усередину у вигляді таблеток і зовнішньо у вигляді розчину для втирання. Можливий побічний вплив препарату на організм хворих, наслідком якого є головний біль, серцебиття, болі в ділянці серця та диспепсичні явища. При зниженні дози або тимчасовій перерві в лікуванні побічний вплив зменшується або зникає зовсім. Бероксан протипоказаний при гострих шлунково-кишкових захворюваннях, гепатиті, цирозі печінки, гострому й хронічному нефриті, діабеті, кахексії й гіпертонічній хворобі та виражених ендокринопатіях, при туберкульозі, захворюваннях крові, серця й центральної нервової системи, при злоякісних і доброякісних новоутвореннях та при вагітності. Його не рекомендують приймати дітям до 5 років і хворим похилого (понад 60 років) віку. Під час лікування в денні години рекомендується носити світлозахисні окуляри. Лікування бероксаном проводять під наглядом лікаря, суворо дотримуючись призначеного режиму опромінювання (при поєднанні опромінення уражених ділянок тіла ртутнокварцовою лампою й дії сонячної радіації можливий розвиток бульозного дерматиту!). Кращий ефект при лікуванні бероксаном спостерігається у хворих молодшого віку, при невеликій давності захворювання, у брюнетів і в людей, схильних до загоряння. Курс лікування складається з 4–6 циклів з перервами між ними 15– 20 днів. Загальна доза на курс лікування становить для дорослих 250–300 таблеток, для дітей віком понад 5 років–1/3–1/2 курсу дорослих, залежно від віку. При відсутності необхідного ефекту курс лікування повторюють через півтора – два місяці.

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо – настій сушеної трави (1 столову ложку сировини варять 10 хвилин у двох склянках води, настоюють 2 години) по 0,3–0,5 склянки З рази на день за 20–30 хвилин до їди; відвар свіжої трави (1,5–2 столові ложки сировини варять 15 хвилин у склянці води) по чверті склянки З–4 рази на день; відвар плодів (пів чайної ложки подрібненої сировини варять 15 хвилин у склянці води) по чверті склянки 3–4 рази на день; настій сушених коренеплодів (1 десертну ложку сировини на 2 склянки окропу, варити 15 хвилин, настояти до охолодження) по 1 столовій ложці через кожні 4 години; настій свіжих коренеплодів (2 столові ложки подрібненої сировини і 3 столові ложки цукру на склянку окропу, варити 15 хвилин, настояти 8 годин) по 1 столовій ложці 4 рази на день за 30 хвилин до їди; пастинацин (Pastinacinum) по 1 таблетці (0,02 г) 2–3 рази на день до їди (курс лікування – 2–4 тижні); бероксан (Beroxanum) приймають по 1 таблетці (0,02 г) від 1 до 4 раз (залежно від індивідуальної чутливості й сезону року) за 4–3–2 і 1 годину до ультрафіолетового опромінювання. Одночасно 0,5 % -ний розчин бероксану втирають в уражені ділянки тіла спочатку за 12 і 8 годин до ультрафіолетового опромінювання, а в наступні цикли – за 4–2 і 1 годину до ультрафіолетового опромінювання. Змащені ділянки тіла дозволяється мити водою лише після опромінення. При виявленні підвищеної чутливості шкіри до 0,5 % -ного розчину бероксану його розводять 70 % -ним спиртом у співвідношенні 1:3, 1:4 і т. д. Всього протягом циклу проводять 10–20 втирань і опромінень. Режим опромінення хворого ртутно-кварцовою лампою встановлюють, виходячи з даних попереднього визначення біодози.