Печіночниця звичайна (Hepalica nobilis);
печёночница обыкновенная, синоніми: Н. triloba, Anemone hepatica

Багаторічна кореневищна трав'яниста рослина родини жовтецевих. Стебла у вигляді квітконосних стрілок; вони прямостоячі, 5–15 (20) см заввишки, опушені, одиничні, одноквіткові, виходять з пазух лусковидних листків кореневища, з покривалом з трьох цілісних зелених листочків, зібраних кільцем при основі квіток. Листки зібрані приземною розеткою, з'являються в кінці цвітіння й потім зимують (відмирають у наступному році), довгочерешкові, трилопатеві, при основі серцевидні, в молодому віці опушені, згодом майже голі; лопаті широкояйцевидні, цілокраї. Квітки правильні, двостатеві, з простою віночковидною вільнопелюстковою оцвітиною; источки одновдігини (їх 8–10) вузькояйцевидні, синювато-блакитні, рідше – білі або рожеві. Плід – збірна опушена сім'янка. Цвіте у квітні – травні.

Поширення. Печіночниця звичайна росте в листяних і мішаних лісах та серед чагарників західних районів республіки.

Заготівля і зберігання. Для виготовлення ліків використовують траву (Herba Anemonis hepaticae) або тільки саме листя (Folia Ane-monis hepaticae) чи квітки (Flores Anemonis hepaticae) печіночниці. Збирають сировину в період цвітіння рослини й сушать, по можливості швидко, в затінку або в теплому приміщенні, яке треба провітрювати. Листя використовують іноді й свіжим. Збираючи рослину, треба слідкувати, щоб їдкий сік рослини, який спричинює виникнення на шкірі пухирців, не потрапив на відкриті ділянки тіла, а особливо в очі. Після збирання треба старанно помити руки. Зберігають печіночницю окремо від іншої сировини, дотримуючись правил зберігання отруйних рослин. Окремі автори вважають, що при сушінні печіночниці її отруйність зникає. Рослина неофіцинальна.

Хімічний склад. Усі частини рослини містять кумарини. У листі, крім того, є сапоніни (хепатисапонін, хепатрилобін) і флавоноїди (3-глюкозид кверцетину, 7-глюкозид кверцетину і 3-глюкуронід кверцетину); у квітках – флавоноїди (3-глюкозид кемпферолу, 7-глюкозид кемпферолу, 3,7-диглюкозид кемпферолу, 3-глюкуронід кемпферолу).

Фармакологічні властивості і використання. Печіночницю звичайну використовують як засіб, що стимулює секрецію жовчі, підвищує діурез, має відхаркувальні й антисептичні властивості й позитивно впливає на обмін речовин. Настій трази або самого тільки листя чи квіток вживають при запаленнях печінки, жовчнокам'яній хворобі, запаленнях селезінки, нирок і сечового міхура, при бронхіті й трахеїті, запаленні глотки, ревматизмі, малярії, подагрі й гонореї. Як «кровоочисний» засіб при фурункулах, висипах на тілі та скрофульозі дають пити настій квіток печіночниці, Настойку рослини приймають усередину, щоб зняти біль у ділянці печінки й жовчного міхура, а зовнішньо її використовують для розтирання при поліартриті. Настоєм трави полощуть рот і горло, промивають гнійні рани, трофічні виразки, шкірні виразки та шкірні висипи. В гомеопатії печіночницю використовують при хронічних бронхітах, захворюваннях печінки й шкірних хворобах.

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо – настій трави (4 г, або 1 чайна ложка, сировини на 200 мл окропу) по третині склянки 3 рази на день до їди; настій листя (10 г свіжого або 2 г сухого листя на 200 мл холодної кип'яченої води, настоюють ніч) п'ють ковтками по 1 склянці на день; настій квіток (1 чайна ложка сировини на 200 мл окропу, настоюють 10 хвилин) п'ють вранці і ввечері по 1 склянці, ковтками; настій столової ложки суміші (порівну) трави печіночниці звичайної і рутки лікарської та коріння кульбаби лікарської на склянці окропу п'ють по третині склянки 3 рази на день до їди як жовчогінний засіб; настойку (30 г трави або повну жменю квіток на 250 мл горілки, настоюють 2 тижні) по 20 крапель на цукрі або з невеликою кількістю води 3–4 рази на день.

Зовнішньо – використовують настій трави для полоскання, промивання і примочок або настойку для розтирання (готують, як у попередніх прописах). Печіночниця звичайна – отруйна рослина. Передозування небезпечне!