Пижмо звичайне (Tanacefum vulgare);
дика горобинка, коровай, криворот, польова горобинка, райцвіт;
пижма обыкновенная

Багаторічна трав'яниста рослина родини айстрових (складноцвітих). Має міцне галузисте кореневище, з якого виростає кілька прямостоячих трохи здерев'янілих голих або розсіяноволосистих, у верхній частині гіллястих стебел 50–100 см заввишки. Листки чергові, двічіперистороздільні, поділені на ланцетні гребінчасто-зубчасті частки, видовженояйцевидні, зверху темно-зелені, зісподу – сірувато-зелені, з сильним камфороподібним запахом; нижні – черешкові, стеблові – сидячі. Суцвіття – півкулясті кошики, зібрані в щитки. Квітки дрібні, золотаво-жовті, всі з трубчасто-лійковидним віночком; крайові – маточкові, серединні – двостатеві. Плід – сім'янка з плівчастим окрайком на верхівці. Цвіте у червні – липні.

Поширення. Росте майже по всій території України по берегах річок, серед чагарників, на сухих луках, узліссях, просіках, уздовж полезахисних лісових смуг та біля доріг.

Заготівля і зберігання. Використовують молоді суцвіття з квітконосами до 4 см завдовжки (Flo-res Tanaceti). Збирають на початку цвітіння рослини. Сушать під наметом або в сушарні при температурі 25–30°. Зберігають у сухих провітрюваних приміщеннях строком до 3 років. Сировина відпускається аптеками.

Хімічний склад. Квітки П. з. мають у своєму складі сесквітерпеновий лактон танацетин, флавоноїди (кверцитрин, лютеолін, лютеолін-7-глюкозид тощо), леткі алкалоїди (0,04%), галову, кавову, танацетову й хлорогенову кислоти, дубильні речовини та ефірну олію (0,1–0,3%). До складу останньої входять камфора, пінен, борнеол, туйол та біциклічний кетон туйон.

Фармакологічні властивості і використання. В науковій медицині П. з. використовують як глистогінний засіб та при захворюваннях шлунка (при гастриті зі зниженою кислотністю, ахілії), кишечника (при аліментарних ентероколітах і колітах іншого походження), як жовчогінний засіб при хворобах печінки і жовчовивідних шляхів (при гепатитах, холециститах, ангіохолітах). У народній медицині внутрішньо у вигляді відвару приймають при інтоксикаціях, спричинених туберкульозом легень, при ревматизмі та інших видах поліартритів, при порушенні менструального циклу, нервовому виснаженні, запаленнях сечового міхура і нирок, від головного болю, для лікування епілепсії та нирковокам'яної хвороби. Зовнішньо настій квітів П. з. використовують для лікування гнійних ран, виразок, синців, ревматизму, корости, спазмів м'язів кінцівок та для миття голови при вошивості. Ванни з настою П. з. використовують для лікування подагри і ревматизму. При захворюваннях шкіри, укусах бджіл використовують мазі різної концентрації (від 5 до 50 % ). Вважають, що П. з. відганяє мух, тому його доцільно садити біля тваринницьких приміщень.

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо – настій суцвіть (5–10 г сировини на 200 мл води) по 1 столовій ложці 3–4 рази на день за 20 хвилин до їди; настій суцвіть (для дорослих – 3 столові ложки на 2 склянки холодної! води, для дітей – 1 чайна ложка на 1 склянку холодної! води; настоюють кілька годин) по 1 склянці вранці і ввечері при аскаридах і гостриках; настойку суцвіть (50 г на 200 мл мускатного вина, настоюють 8 днів при кімнатній температурі без доступу світла) по 30–40 мл вранці і в обід після їди; настойку суцвіть (25 г на 100 г 70 % -ного спирту) по 30–40 крапель 3 рази на день; порошок із квіток по 2–3 г на прийом 2–3 рази на день.

Зовнішньо – настій суцвіть (1 столова ложка на 400 мл окропу, настоюють 2 години, проціджують) для миття голови при себореї (курс лікування – 10–12 процедур, через день). Передозування препаратів П. з. призводить до отруєнь. ПРОТИПОКАЗАНО вживати П. з. при вагітності!