Рицина звичайна (Ricinus communis);
клещевина обыкновенная

Обережно ОТРУТА !!!

Багаторічна деревовидна (в куль­турі в країнах помірного кліма­ту, зокрема на Україні,— одно­річна трав'яниста) рослина ро­дини молочайних. Стебло прямо­стояче, порожнисте, розгалуже­не, заввишки 0,8—3(5) м. Листки великі, чергові, пальчасторозсічені (на 5—11 лопатей), на дов­гих (20—60 см) черешках; лопаті яйцевидно-видовжені, загостре­ні, нерівнозубчасті по краю. Квіт­ки одностатеві, однодомні, зібра­ні в китицевидні суцвіття зав­довжки до 70 см; оцвітина про­ста, непоказна, 3—5-роздільна, забарвлена залежно від форми і сорту. Плід — овально-куляста тригнізда коробочка, вкрита ши­пами або рідше без них. Цвіте у серпні.

Поширення. Рицина звичайна по­ходить з Африки. На території України її культивують як олій­ну і як декоративну рослину.

Заготівля і зберігання. Для ме­дичних потреб використовують насіння рицини (Semen Ricini), з якого добувають рицинову олію. Збирають насіння в 3—4 прийоми, в міру достигання китиць, зрізуючи їх серпом або ножем і обмолочуючи. Сорти з коробочками, що не розтріску­ються, збирають спеціальними комбайнами, з наступним об­молочуванням молотаркою і з додатковим очищенням на віял­ках. Зберігають насіння в сухих приміщеннях.

Хімічний склад. Насіння рицини містить до 55% жирної невисихаючої олії, білкові речовини (понад 15%), алкалоїд рицинін (0,1—1%), безазотисті речовини (10—12%), клітковину (бл. 18%). У складі рицинової олії є однокислотний тригліцерид рицинолової кислоти (до 85%), олеїнова (9%), лінолева (3%), стеарино­ва і діоксистеаринова кислоти, гліцерин та неомилювані речо­вини (до 0,4%). До складу біл­кових речовин входить мало вивчений токсальбумін-рицин — речовина надзвичайно отруйна (6 насінин рицини спричинюють смертельне отруєння у дітей, 20 — у дорослих).

Фармакологічні властивості і ви­користання. Рицинова олія — кла­сичний проносний засіб. При надходженні у дванадцятипалу кишку вона частково гідролі­зується на гліцерин і рицинолову кислоту, яка спричинює поси­лену перистальтику внаслідок хімічного подразнення слизової оболонки кишечника солями цієї кислоти. Послаблюючий ефект настає через 5—6 годин. Як про­носний засіб рицинову олію при­значають усередину головним чином при ентероколіті, а також при хронічному запорі в поєд­нанні з гемороєм, проктитом та тріщиною відхідника. Її застосо­вують і при підготовці хворих до рентгенологічного досліджен­ня органів черевної порожнини для видалення з кишок газів і вмісту. При прийманні рицинової олії спостерігається й рефлек­торне скорочення м'язів матки. Зважаючи на це, в акушерській практиці рицинову олію засто­совують як рододопоміжний за­сіб (призначають усередину по 40—50 г в поєднанні з хініном, пахікарпіном та іншими засоба­ми). Застосування рицинової олії як послаблюючого засобу проти­показане при отруєнні жиророз­чинними речовинами (фосфор, бензол та ін.), а також екстрак­том дріоптериса чоловічого. Як зовнішній засіб (змащування, тампони) рицинову олію вико­ристовують для лікування запрі­лостей, атонічних виразок, радіодерматитів, себореї, виразки го­мілки, дифузного випадання во­лосся, сквамозного блефариту й захворювань піхви і шийки матки. Рицинова олія входить до складу багатьох мазей і бальза­мів для лікування опіків, виразок, ран тощо.

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо — рицинову олію (Oleum Ricini] дорослим призначають по 15—30 г, дітям — по 5—10—15 г (1 чай­на, десертна або столова ложка) на прийом.

Зовнішньо — суміш (порівну) рици­нової олії і скипидару змішують з не­великою кількістю сульфату марган­цю і використовують для втирання при себореї.