Рутвиця смердюча (Thalictrum foetidum);
василистник вонючий

Багаторічна трав'яниста короткозалозистопухнаста рослина роди­ни жовтецевих. Стебло прямо­стояче, 15—50 см заввишки. Ли­стки чергові, широкотрикутні, 3—4-перисті, з дрібними округлояйцевидними, спереду трилопа­тевими листочками; нижні лист­ки черешкові, верхні — майже сидячі. Квітки правильні, дво­статеві, на ніжках, пониклі, зі­брані В рідку розлогу волоть; оцвітина проста, чашечковидна, з 4 яйцевидних фіолетових лис­точків; нитки тичинок не роз­ширені. Плоди — сидячі яйцевид­ні ребристі залозисто-пухнасті сім'янки. Цвіте у липні.

Поширення. Рутвиця смердюча росте на скелях і трав'янистих схилах на Розточчі-Опіллі та в Західному Лісостепу (пооди­нокі місцезнаходження).

Заготівля і зберігання. Для ме­дичних потреб заготовляють тра­ву рутвиці (Herba Thalictri minoris), зрізуючи під час цвітіння рослини верхівки стебел зав­довжки 30—35 см. Зібрану сиро­вину зв'язують у невеликі пучки й розвішують для сушіння в за­тінку на протязі або в прові­трюваному приміщенні. Збері­гають окремо від іншої сирови­ни, дотримуючись правил збері­гання отруйних рослин. Строк придатності — 3 роки. Аптеки си­ровину не відпускають.

Хімічний склад. Надземна час­тина рослини містить тритерпе­нові сапоніни, до 2,2% алкало­їдів (берберин, фетидин, таліктринін, ізотетрандрин, бербамін), дубильні речовини (1,63—5,45%), флавоноїди (рутин, глюкорам­нін, кемпферол, кверцетин, флавесуетин. ранункулетин), карде­ноліди, ефірну олію та органічні кислоти.

Фармакологічні властивості і ви­користання. У науковій медици­ні настойку трави рутвиці смер­дючої використовують як засіб, що розширює судини і знижує артеріальний тиск. Її вживають при лікуванні початкових стадій гіпертонічної хвороби й стено­кардії та при порушенні крово­обігу. У народній медицині рут­вицю смердючу застосовують як седативний, бактерицидний, про­тизапальний, кровоспинний, се­чогінний та протиблювотний за­сіб. Настій трави дають усере­дину при неврозах і судомних станах, перенапруженні, розла­дах травлення і проносах, за­хворюваннях печінки і жовчного міхура, набряках і водянці та при внутрішніх і зовнішніх кровоте­чах. Як зовнішній засіб настій трави застосовують для обмиван­ня ран, виразок, гноячкових ви­сипів тощо.

Лікарські форми і застосування.

Внутрішньо — настойку (готують на 70%-ному спирті у співвідношенні 1:10) по 20—40 крапель 2—4 рази на день протягом 3—4 тижнів; настій трави (10 г сировини на 200 мл окропу) по столовій ложці 3—4 рази на день.

Зовнішньо — обмивання настоєм (го­тують, як у попередньому прописі). Притаманні рослині токсичні власти­вості потребують обережності при її використанні.