Свербіжниця польова (Knautia arvensis, синонім — Scabiosa arvensis);
родина Черсакових (Dipsacaceae);
короставник полевой

Пізно восени, у жовтні, після нічних заморозків часто можна побачити на галявинах і узліссях цю рослину. Дивовижно: здавалося б мороз вбив усе живе, а ця рослина — ще цвіте! Свербіжниця — останній привіт минулого літа. Мало яка рослина може сперечатися з нею у морозостійкості, мабуть, тільки лучний комонник, який, до речі, належить до тієї ж родини.

Свербіжниця польова — багаторічна трав'яниста рослина 30-100 см заввишки, густо вкрита шорсткими волосками. Стебло у неї прямостійне, у верхній частині зазвичай розгалужене. Листки, залежно від їхнього розташування, від цілісних і майже цілокраїх до глибоко перистороздільних. Квітки синювато-бузкові, брудно-рожеві чи брудно-жовті. У крайніх квіток головчастого суцвіття віночок дуже збільшений. Цвіте рослина від початку літа до глибокої осені — на луках, узліссях, чагарниках, перелогах, схилах пагорбів і парових полях. Плід — сім'янка. Крім крайніх північних районів та Арктики свербіжниця широко розповсюджена у Європейській частині Росії, є у Західному Сибіру і на Далекому Сході (занесена рослина). Росте також у Литві, Білорусії та Україні (по всій території, крім приморських районів Херсонської області та північного Криму). Рослину застосовують тільки у народній медицині.

Народні цілителі використовують надземну частину рослини. Для приготування лікарських препаратів її збирають під час цвітіння протягом літа та на початку осені. Сушать під укриттям на відкритому повітрі.

Трава свербіжниці містить сапоніни, гіркі та дубильні речовини, цукри, каротин (провітамін А) (до 140 мг%).

Настій трави рослини сприяє виведенню з організму токсичних продуктів обміну речовин, причому не тільки тих, що утворюються в результаті процесів метаболізму, а й тих, що виникають при патологічних змінах у різних органах. Відомо про відхаркувальні, антисептичні та протизапальні властивості цього препарату. Його призначають внутрішньо при кашлі, бронхіті, запаленні сечового міхура, хронічних алергічних дерматитах, тріщинах заднього проходу та як протисвербіжний засіб. Корисний настій свербіжниці при різних шкірних захворюваннях — у цих випадках його використовують зовнішньо. Порошок трави має інсектицидні властивості, його застосовують для знищення бліх.

Цікаво, що існують різні трактування походження російської назви свербіжниці — короставник. Є версія, згідно з якою рослина росте на «слідах», що їх залишили корови. Найвірогіднішим, мабуть, є твердження, що «короставник» походить від слова «короста» — кірочки при різних шкірних недугах (в українській мові слово «короста», крім того, означає захворювання, яке викликають шкірні кліщі і яке, до речі, лікують за допомогою міцного настою трави рослини). Народний досвід лікування свідчить саме про це.

Не тільки людям милують око восени квіти свербіжниці. Медоносні бджоли поспішають до них за останнім пилком та нектаром. Медова продуктивність рослини досягає 150 кг з 1 гектара.

Настій трави. 4 чайні ложки сировини на 400 мл окропу. Нагрівають на киплячій водяній бані протягом 15-20 хв., проціджують, віджимають, доводять теплою кип'яченою водою до початкового об'єму. Приймають по 1/2 склянки 4 рази на день.